Ти будеш моєю - Еммі Берн
— Вирішила погуляти ? - запитав один із виродків. Та від жаху який наповнювався моїм тілом, відповісти чисто фізично я не могла.
— А знаєш це на краще, допоможеш нам розслабитись - від його нахабного тону, все всередині запалало полум'я гніву. І виродок так вчасно підійшов до мене, тому я без роздумів плюнула йому у його тупорилу морду.
Поглянувши у його наповнені люттю очі, я пожаліла що під рукою у мене не було моєї зброї. А то я б задоволення ударила нею по його морді.
— Ах ти ж стерво - він замахнувся, щоб ударити мене, та не встиг, бо по його чолі потекла кров. Очі так сильно викотились з орбіт, що мене мало не знудило.
Я швидко штовхнула одного виродка, щоб помішати йому напасти на Вадима. Наші сили були не рівними, тому мене боляче відкинули на землю, але я не здавалась і злапала виродка за штани. За що одразу ж получила по руках. Біль була настільки сильною, що я машинально відпустила і притиснула руку до своїх грудей. Вадим вже розправився з другим виродком, але від сліз я не бачила як здох третій.
Коли відчула, що хтось доторкається до мого плеча, від страху я сіпнулась.
— Тсссс це я, вставай у нас мало часу. - знав би він, як мені зараз страшно і боляче. Мені хочеться просто лежати і плакати, та він правий нам потрібно вибиратись. Тому відкладаю жаління себе на потім, і на ватних ногах встаю.
У одного із виродків був пістолет, тому тепер у нас є справжня зброя. Для мене все здавалось не реальним, мені досі важко повірити що я знаходжусь у підвалі в заручниках. А поряд зі мною професійний вбивця, який зараз рятує нас обох вбиваючи всіх на нашому шляху.
Ми нарешті знайшли вихід, та залишився останній найважчий рівень. На вулиці було чоловік десять, а нас тільки двоє. А краще сказати що Вадим тільки один. Думка що ми не виберемось з цього місця, швидко посилилась у мене в голові. Дихати знову стало важко, я подивилась на Вадима який про щось замислився. І покрутила головою що я не піду, мені страшно.
На що він мене просто обійняв, мені хотілось кричати від відчаю, та натомість я просто обійняла чоловіка у відповідь.
— Ти повинна це зробити. Тримай надіюсь ти вмієш стріляти. - що стріляти. Ні ні ні я не зможу.
— Послухай мене, або ми або вони пам'ятаєш. Таке наше життя і твоє тепер теж. Тому бери, тут тільки шість куль використай їх із розумом. - він пошепки говорив мені на вушко. Тремтячими руками я взяла зброю і кивнула Вадиму.
Я зараз переступлю та спалю ту версію себе із минулого . Стану тою кого зневажала все життя. Даю собі останні секунди безтурботності і роблю перший крок в прірву, далі другий.
Вадим виходить перший, тепер він приманка у нього в руках тільки секатор. Я ж маю коли всі відволічуться перестріляти половину. У мене все вийде, це просто гра . Видихаю повітря піднімаю зброю і виходжу із свого укриття.
У середині все кричить зупинитись, тікати самій поки Вадим б'ється з двома виродками. Але серце просить врятувати Вадима, і я роблю вибір. Здається проходить вічність, а на справді кілька секунд.
Я роблю перший постріл у чоловіка і він падає. Через шок і усвідомлення що я вбивця, далі для мене все як у тумані. До мене підбігає другий і також отримує кулю. Не розумію куди стріляю, адреналін зашкалює. Відчуваю пекельний біль у правому боці, та зараз мені байдуже, повертаюсь та стріляю. Спершу не попадаю та за секунду повторюю постріл і виродок падає. Я не помічаю де Вадим, але залишився ще один виродок і в ньому я впізнаю Ярика.
