Ти будеш моєю - Еммі Берн

Амелія

Відкривати очі боляче, все тіло дуже ломить. Спочатку не розумію де я, у очах все пливе, сфокусувати погляд не можу. Намагаюсь піднятись, але відчуваючи гостру біль у животі лягаю назад. Рукою торкаюсь правого боку, відчуваю багато бинту. Страх одразу ж опановує мій розум, я нічого не пам'ятаю. Намагаюсь щось пригадати, але все обривається коли троє виродків підходять до мене. Це вони мене поранили?

Вадим. Де Вадим ? Заставляю свої очі відкритись, мені потрібно оглянути кімнату. У голові сильно паморочилось, та зараз мені головне дізнатись де я. Але оглянувшись я зрозуміла, що ця кімната мені не відома. На мені чоловіча футболка, із страхом перевіряю чи я в трусиках, та коли їх намацую полегшено видихаю. Пробую встати ще раз, мені необхідно у вбиральню. Та різкий біль не дозволяє цього зробити.

— Аммі ти чого встаєш ? - запитує мене невідомий мені чоловік, який щойно зайшов.

— Моє ім'я Амелія. Хто ви ? І де я ? Де Вадим? - на секунду мені здається, що чоловік не розуміє про кого я говорю, і від цього страх стає сильнішим.

— А ти про Бреста . Тю, а я думаю хто такий Вадим. Він тут не далеко , скоро до тебе прийде - з полегшенням вдихаю, Вадим поруч. Та чоловік не викликає у мене сильної довіри.

— А ти тоді хто? - більш серйознішим тоном запитую.

— Аммі давай ти не будеш сунути свого носика куди не треба. А то покровителя твого вже немає. - мені знадобився деякий час, щоб зрозуміти суть його слів. Злість витісняє по трохи мій страх. Та що він дозволяє собі говорити ?

— По-перше, Стас живий, а по-друге, він не мій покровитель. Якщо у твоєму лексиконі немає слова партнер, краще взагалі мовчи - не можу себе стримати. Кожен виродок хоче довести мені цю маячню про Стаса.

— А знаєш ви схожі - я розгубилась від його слів. Хотіла запитати чим же ми з Темним схожі. Та чоловік вже пішов геть, залишаючи мене із роздумами.

Я зовсім не схожа на Стаса, ми зовсім різні. Він жорстокий бандит, а я не така, я б не змогла б когось убити. Ні ми не схожі, голова починає паморочитись. Мені потрібно відпочити, поспати.

Мені снились страшні жахіття, ніби то я убиваю людей, а тоді стріляють у мене. Я прокинулась із криком у холодному поту, серце заходилось від жаху. Це був кошмар, просто дурнуватий сон. Я б не змогла убити людину, але він був настільки реалістичним. Мені потрібно згадати як я отримала поранення, а ось той хто може відповісти мені на всі питання. У кімнату забіг переляканий Вадим.

— Квіточко, що сталось ? Ти чого кричала ? Все добре я поряд - він захотів мене обійняти, та щось у середині противилось цьому. Тому я висунула руки у перед, даючи йому зрозуміти що не варто.

— Кошмар приснився. І я тобі не квіточка, Стасу не сподобається. Краще розкажи мені як ми тут опинились, хто цей противний чоловік - я бачила як міняються його емоції на обличчі. Від здивування до гніву, та я не сказала нічого такого на що можна гніватись.

— Коли ти знепритомніла, я вийшов із тобою на руках на трасу, і там зустрів свого давнього знайомого. Він нам допоміг, але нам потрібно скоро йти звідси - я відчувала, що Вадим мені щось не договорює.

— Де Стас ? Тобі щось відомо про нього - мені не подобався погляд яким він на мене дивився. Не знаю що у ньому було такого, та щось мене лякало.

— Все що знаю, це те що його не можуть знайти - ну хоч йому не заїла пластинка, що Стас мертвий.

— Який наш подальший план? - відчуття небезпеки з кожною секундою ставало сильнішим, його погляд мене лякав. Він дивився на мене як на дівчину.

— Я заховаю тебе у надійному місці, а далі вирішимо - потрібно бути обережною, я щось швидко йому довірилась.

— Добре, коли йдемо ? У тебе є вихід зв'язку на людей Стаса? - він розгубився на секунду, а потім швидко взяв себе в руки.

— Ні немає. Навіть якби і був, вони за для безпеки не сказали нічого. На світанку підемо, а зараз я принесу тобі поїсти. - згадка про їду, активувала бурчання у моєму животі.

Вадим пішов, а я тим часом спробувала встати. Біль була трошки меншою, і мені нарешті вдалось зробити пару кроків. У ванні я дивилась на своє відображення, під очами синці, шкіра бліда. Та мене не покидало відчуття небезпеки, а якщо це все було сплановано. Якщо це знову гра , щоб я привела їх до Стаса. Або я просто вже їду з глузду, напевно це правильніший варіант. Але все одно потрібно бути на сторожі.

У кімнаті смачно пахло, я помаленьку підійшла до столика. Їсти хотілось неймовірно сильно, тому я швидко приступила до трапези. З'ївши весь суп до останньої крапельки, мені стало трошки легше. У кімнату знову зайшов той чоловік, спокій мені буде тільки снитись та й то вже не факт.

— Вадим просив передати, що буде чекати тебе в саду - кожна клітинка мого тіла кричала не вірити йому, але натомість я кивнула і мило посміхнулась. Ага буде бачити він мене в саду, я вже не настільки ідіотка.

Чоловік пішов геть, а мене по трохи почала накривати паніка. Дихати ставало все важче, я не готова до такого життя. Як все закінчиться потрібно тікати звідси, але душа досі не зі мною. Вона залишилась там у саді, біля Стаса. Цікаво як він там, чи вже прийшов до себе, чи згадував мене. А якщо так, зможуть у нас вийти якісь стосунки, але перед очами картинка розстріляної сім'ї Вадима. Мене ж може очікувати така ж участь. Жену страшні думки геть, потрібно зараз живою вибратись, а потім буду думати.

Але тікати в одній футболці не варіант, на вулиці тепло, але світити своїми сідницями я бажання не маю. У кімнаті була шафа, я вирішила бути трохи наглою тому відкрила її. В ній було багато чоловічого одягу, але було пару жіночих суконь. Вони були у не найкращому стані, але це все одно краще. Мій вибір упав на коричневу, адже вона мала найкращий вигляд.

Оглядаючи себе у дзеркалі, мені подобалось що я бачу. Сукня була повність закритою, з довгими рукавами і довжиною майже до щиколоток. Я відчувала себе в ній захищеною, а те що на ній можна було регулювати на талії. Зробила її ідеальною на мене, не подобалось тільки моє волосся. Тому я прийняла рішення помити тільки голову у душі. Закривши двері на ключ для свого ж спокою, я швидко зробила це.