Ти будеш моєю - Еммі Берн

Я напевно збожеволіла, по іншому не може і бути. Тому що я зараз тримаю заряджений пістолет, на самому небезпечному чоловікові нашого міста. А можливо і всієї області.

Станіслав Темний, найвпливовіший кримінальний авторитет нашого міста. І я зараз стою на проти нього, в його ж ресторані та тримаю заряджений пістолет.

Він сидить в розслабленій позі за столиком, біля нас вже багато охорони. Та мені зараз байдуже на все. У цього чоловіка мій молодший брат, і я зроблю все щоб його врятувати.

- Ти так і будеш мовчати тримаючи свою іграшку, чи скажеш чого прийшла сюди? - йому здається байдуже, і від цього моя впевненість мене покидає.

Я вже не так сильно вірю в правильності своїх дій. Та відступати вже було пізно, і я буду йти до кінця.

- У тебе мій брат. Ти повинен його відпустити — мій тон був стальний, але рука зрадницьки починала тремтіти.

- Я? Сонечко, а ти дверима не помилилась?- чоловік посміхався, попиваючи своє віскі.

- Не помилилась. Або ти відпускаєш мого брата, або — я не встигла договорити. Тому що Темний піднявся із крісла,  та швидко підійшов до мене.

Я різко сіпнулась від  несподіванки, чоловік був набагато вищий за мене. Широкоплечий брюнет з синіми як море очима.

Він підійшов так близько, що пістолет вже впирався йому в груди. Це не я керувала ситуацією, а він.Чорт. Так потрібно тримати себе в руках. Я не відступлю. Але тіло мене зраджувало, тим що тремтіло.

- Або ? Ну давай кажи? - від його тону, по тілу бігли мурашки. Серце билось так сильно і гучно. Що я здається він також його чув.

- Або я тебе вб'ю — мені вартувало це всіх сил. Щоб сказати це впевнено і без страху.

- Ну тоді стріляй — Він дивився на мене схиливши голову, а я не мала сміливості поглянути йому в очі.

- Шеф — втрутився один з охоронців, і вже зробив крок до нас. Та Темний тільки підняв руку, щоб зупинити його.

- Я сказав стріляй — він закричав мов звір. Від страху я впустила пістолет на підлогу, і все-таки заглянула йому в очі.

Вони були холодними та наповненими люттю. Та було в них щось таке, що притягувало. І я не могла вже розірвати наш погляд, так же само і він.

Чоловік буд досить красивим. Так було пару шрамів, які прикрашали його. Я важко дихала, мені мов перекрили кисень. Його погляд був то на очах то спускався до моїх губ.

Вони настільки пересохли, що я облизнула їх язиком, від цієї дії його зіниці розширились. Ми так і стояли мовчки, поки він перший не взяв себе в руки та не відійшов на крок назад.

- Вивести її звідси. І більше сюди кого попало не пускати - стальним тоном він звернувся до охорони.

На що один зразу підійшов і схопив мене вище ліктя, до болю стискаючи. Я опиралась як могла, адже у нього мій брат.

- Я знаю що мій брат в тебе виродку.  Я зроблю все щоб його забрати. Ти почув мене. - я кричала поки мене тягнули до виходу. А Темний спокійно повернувся до свого столика.

Вже на вулиці мене як сміття кинули на дорогу, від чого я сильно обдерла свій лікоть.

Мої шорти та майка теж були брудні. І як я така повинна їхати через все місто. Я встала гордо підняла голову і поправила сумочку на плечі.

Але я не змогла ступити й кроку, все тіло почало пекти. Я зрозуміла, що звір спостерігає за мною. Тому повернула голову до вікна яке було створене так, що бачити що всередині було не можливо. Я могла бачити тільки своє відображення, тому довго не думаючи. Склала руку в кулак відкинувши великого пальця і провела ним по своїй шиї. Натякаючи що від ріжу йому голову.  Та швидким кроком пішла у бік зупинки.

Вже в дома, я зрозуміла яку зробила помилку. Коли я дізналась що брат пропав, і що у нього були якісь проблеми з Темним я зразу подумала на нього.

І я чомусь впевнена що цей звір, причетний до цього. Але ось так приходити й погрожувати серед білого дня, було повною дурістю. Я сиділа на своєму ліжку і тримала голову руками.

Та на істерику часу не було. Мені потрібно щось робити, у мене окрім брата немає нікого. У свої двадцять два, я замінила йому маму. Батьки загинули в автокатастрофі, коли мені було чотирнадцять, а Ярику десять.

Нас виховувала бабуся, та вона була дуже старенькою, тому все було на моїх плечах. Але я вдячна їй, що ми не були в дитбудинку. Та два роки тому і її не стало. Тому опіку над братом мала вже я.

Він мені найрідніший. І тому щоб не втрачати час я вирішила піти в поліцію. Хоч розуміла, що скоріш за все з мене просто посміються. Але це ж викрадення людини. Потрібно було в першу чергу туди йти. Ідіотка.

Я швидко переодягнулась в плаття, воно було скромним, синього кольору. Своє русяве довге волосся, я вирішила зав'язати високий хвіст.Вже в поліцейському відділку, сидячи перед слідчим, я зрозуміла що знову роблю помилку.

- Тобто громадянка Амелія Стахова, я правильно зрозумів що Станіслав Темний, викрав вашого брата? - чоловік кинув на мене зневажливий погляд, як на дуру.

- Так. І я хочу, щоб ви все обшукали та знайшли мого брата - мене злило його зверхнє ставлення.

- Я по вашому повинен кинути всі свої справи, і піти обшукувати Темного? - під кінець він засміявся.  А мене це дуже обурило.

- А що смішного? Мого брата викрали, я вам навіть сказала хто це зробив. А ви замість того щоб рятувати мого брата, смієтесь тут - злість швидко заполонила мій розум, і я вже не стримувала свої емоції. 

- Тобі що захотілось в камері посидіти? Та я тобі зараз влаштую. Я не буду обшукувати поважного бізнесмена, тільки, тому що якась хвойда так вирішила - слідчий вже теж кричав. Мені б варто було змовчати, та я не могла.

- А ви тільки на це і здатні. Можете садити тільки не винних, а от справжніх злочинців покривати. Ви нічим не кращі, це вас потрібно в камеру - я підскочила зі стільця, та погрожувала йому пальцем як дитині. Даремно я сюди прийшла, всі вони покривають одне одного.

Схоже терпець у чоловіка увірвався. Він за два кроки підійшов до мене і схопив, за то саме місце що й охоронець. Та що за мода така, хапати мене за руку.