Ти будеш моєю - Еммі Берн

Виходжу з машини, для її ж безпеки одразу блокую двері. Я зараз один, на чужій території. Кращого завершення дня годі було і чекати. На лиці у мене як завжди, жодної емоції. Хоча в середині ураган, який поселився у мені з приходом у моє життя попелюшки.

Шрам стоїть переді мною, на обличчі посмішка переможця. Але навіть зараз я можу, її дуже легко стерти. Свою провину визнавати не збираюсь, у мене більше влади. Тому встаю перед ним, гордо піднявши голову і заглядаю йому в очі. У мене зараз немає страху, Амелію вони не бачать через тоновані вікна у машині. А мені він не ризикне зробити, хоч щось.

-Яка зустріч, сам Темний завітав у мої краї. - він розводить руками у сторони посміхаючись на всі тридцять два. Та протягує мені руку для вітання.

Я відповідаю, трохи засильно стискаючи руку. Тим самим показуючи, хто тут головний.

- Ти щось хотів Шрам? - бачу, як на лиці міняються емоції. Йому не подобається як я себе поводжу.

- Ти на моїй території, тому поводь себе чемно. А то можеш і не доїхати. - та що за день такий. Кожний кого зустріну, вирішує що він вище за мене.

- Шрам, дивись аби ти сьогодні до дому доїхав - сталевий тон, швидко змітає його дебільну посмішку.

Я так і стою, тримаючи руки в кишенях. Мені абсолютно байдуже, що буде далі. Я привик жити на волосок від смерті. І давно змирився з тим фактом, що своєю смертю не помру.

- Сміливий як завжди. Але знаєш, я давно хотів збити твою пиху. - Шрам швидко заводить, руку за спину і дістає пістолет та направляє на мене.

Та мені давно вже байдуже, на такі приколи. Все що він може зараз зробити, це просто помахати ним переді мною. На більше сили не вистачить.

- Гарна іграшка. Тільки ти дивись акуратно, щоб не поранився. - мені вже стає весело, його хлопці стоять і тримають у руках пістолети.

- Ти не в тому положенні. Ти тут зовсім один, та знаєш я можу тебе пошкодувати. Якщо віддаєш мені те що у тебе в машині, я тебе відпущу. Я поки що добрий - від його нахабства лють миттю розтікається по венах. Це він мені умови ставить.

- А ти не забуваєш, хто перед тобою зараз. Тому що зараз тільки ти один тут, а не я - бачу як вираз обличчя знову міняється. Не розуміючи про, що я говорю.

- Це ти не забувай, моя територія мої правила. Я хотів по хорошому, але зараз із задоволенням тебе пристрелю. А потім твою красуню по кругу пару разів пропустимо. - погляд збожеволілого звіра, я хотів по доброму розійтися. Але попелюшку ображати я не дозволю.

- Ну так стріляй. Чи ти у нас, як зазвичай тільки язиком працювати вмієш. - бачу, що довів його. Натискає на курок, та нічого не відбувається. Дивитись на його здивування, а потім дикий страх в очах, одне задоволення.

- Убийте  його, швидко. Я сказав стріляйте - Шрам кричав, та на жаль для нього у мене більше влади. Тому ніхто не посміє стріляти. Дивлюсь на нього, і розумію що це його останні хвилини. Тому киваю хлопцям і йду до машини. Не хочу, щоб це бачила Амелія.

О це так смерть, загинути від рук своїх же людей. Повертаюсь і сідаю у машину, попелюшка уважно дивиться на мене. Очі заплакані, на личку замічаю синці. Чорт вони її ще били, ну от знав не потрібно відпускати від себе.

Тепер так і буде, але спочатку потрібно знайти надійне місце. Мій будинок не годиться, та я знаю до кого можу звернутись. Але від проживання з цим дураком, я точно застрелюсь. Доки не передумав набираю.

- Ого які люди, а я думав тебе пристрелити вже десь. - голос веселий, а мене це ще більше злить. Та що за день такий.

- Я їду до тебе, підготуй кімнату, або краще дві. І давай не зли мене. - на останніх словах просто гарчу до нього. Дорогу до старого друга знаю прекрасно.

- О то ти не один. Добре за хвилин п'ятнадцять все буде готово. Як я зрозумів вечерю подавати?- Чому його веселий тон мене так виводить. Так спокійно, а то я точно ще когось сьогодні пристрелю.

- Правильно зрозумів - виключаю. А то я вже жалкую, що їду до нього. Він мені весь мозок з'їсть.

Та перевівши погляд на попелюшку розумію що вона у футболці і трусиках. Чорт.І як я зараз маю її показати. Набираю номер однієї знайомої.

- Так у тебе хвилин двадцять, підготуй одяг на свій розмір. Піжаму там, білизну груди трохи більші ніж у тебе. І ще якийсь одяг на вихід. Зрозуміла - Мене все всередині трусить від злості. Тому нехай краще без запитань.

- Ага - чую по голосі, що спала. Та мені все одно, що вона там робила.

Мене більше цікавить, чому моя попелюшка мовчить. Чіпати її зараз не хочу, боюсь нашкодити. Злість трохи вщухла.

Швидко забравши одяг, я спустився в низ. Передав пакети Амелії, там все нове з бирками. Подав їй вологі серветки, а то все лице і руки брудні. По дорозі до Кості ми їхали знову мовчки, я час від часу дивися як вона справляється.

Коли ми вже доїхали дівча було готове. Я пояснив їй, що це друг і боятись не треба. Та вона тільки кивнула, на знак згоди. Я не розумію свої відчуття, чому мені зараз так боляче. Хочеться забрати весь біль собі. І це мене так само злить, адже у такого як я не може бути сім'ї і слабких місць. Тому мені потрібно, як найшвидше закопати це поглибше , поки не стало занадто пізно.

Відкривши для попелюшки двері, я подав їй руку, але вона її не взяла. Навіть не глянула на мене, я вже замітив це. Що вона не дивиться мені більше в очі. Не став наполягати, а показав рукою на двері.

Нам відчинив дуже щасливий Костя, адже ми не бачились толком декілька років. Він ніколи не брав участі у моїх справах, просто був людиною з якою я дружив у дитинстві.

Я подарував цьому цей будинок, він просто фортеця. Тут броньовані вікна та двері, а також є декілька потайних виходів. Це було зроблено для того, щоб йому через мене не зашкодили. Після вбивства сім'ї Бреста, я перестрахувався.

- Заходьте - у ніздрі вдаряється запах домашньої їжі. Одразу ж переносить мене у дитинство. Я легенько підштовхую її в середину і сам заходжу, закриваючи двері.

- Вечеря на столі, чи ти...не знаю як тебе звати - бачу що незручна пауза нависне скоро, тому швидко відповідаю за неї