1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

Славко безцеремонно поплескав себе по кишені. Сказав з притиском:

— Тут вистачить для тебе, моя крихітко, і залишиться ще трохи для мене. То як тебе звуть?

Дівчина зиркнула на Таню. Та опустила повіки, й каштанове бісеня всміхнулося Славкові.

— Марина, — простягнула маленьку руку з тонкими довгими пальцями.

Славко схопив її своєю лопатою.

— Чудово, Маринко, тримайся за мене, не пропадеш! — спробував обняти дівчину, однак та спритно вивернулася.

— У-у, ведмідь! — поправила сукню, та відразу поплескала Славка по щоці. — Всьому свій час…

Таня підійшла до Хаблака й Валерії.

— Вам подобається моя подруга? — запитала. — Я боюсь ходити з нею, відбиває хлопців.

Валерія роблено засміялася.

— У тебе відіб'єш!

Хаблак торкнувся її ліктя, сказав галантно:

— Я чув про вас гарне, та дійсність перевершила всі мої сподівання.

Справді, подумав, Валерія — вродлива дівчина. Що ж, могли підсунути набагато вульгарнішу, а йому все одно довелося б упадати біля неї. Бо цього вимагали правила гри: сьогодні ці два ділки мусять хоч трохи повірити йому. Капітан знав, що такі досвідчені шахраї за один вечір не розкриються, навпаки, вони промацуватимуть його, намагатимуться заплутати, а він повинен пройти через усе.

День фори, який Хаблак одержав у Києві, не минув даремно: під керівництвом лейтенанта Коренчука з відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності вивчив права і обов'язки директора промтоварного магазину, тепер був обізнаний з асортиментом товарів у крамниці, рухом ділових паперів та іншими дрібницями й не дрібницями, які складають основу торгівлі.

Бобир ще в машині натякнув, що після ресторану поїдуть кудись, здається, до Валерії. Хаблак з цікавістю глянув на дівчину. Вродлива, очі, правда, нахабні і персні з великими фальшивими каменями не свідчать про смак, але ж і вся компанія не відзначається вишуканістю — зграя хапуг, біля яких хочуть поживитися жінки легкої поведінки. І щоб стати тут своїм, треба підігравати хапугам.

Хаблак нахилився до дівочого вушка, в якому похитувався великий шматок бурштину, зашепотів:

— Ви справді окраса нашого товариства, і сьогодні я потягнув щасливий лотерейний квиток.

— Не будь фраєром, — одповіла Валерія незлобливо, — лотерейки купують тільки фантазери, а ми — ділові люди.

Хаблак набачився всього, але цинізм дівчини дещо вразив його.

— А якщо ми ділові люди, то чого втрачаємо час? — потер руки. — Я голодний, як пес, а нам організували навіть червону ікорку.

— За стіл, товариство! — гукнув Славко і підняв з крісла Марину так, щоб торкнутися її бюста. Цього разу дівчина не комизилася, притиснулася до нього. Славко відчув, яке гаряче й туге в неї тіло, й подумав: Марина витягне з нього мало не все, що захоче.

Бобир налив усім повні келихи коньяку. Хаблак відзначив, що дівчата, принаймні попервах, не маніжилися й пили нарівні з чоловіками. Щоправда, Валерія тільки пригубила, проте варто було йому завважити це, як допила без суперечки. І тут же наповнила Хаблакові мало не цілий фужер.

Бобир, який сидів навпроти, одразу підвівся. «Працюють синхронно», — відзначив Хаблак.

— Чудовий день у нас сьогодні, — почав Толик патетично. — Такі вродливі жінки, й новий наш друг Павло. Вип'ємо за тебе, Павлику, щоб ти увійшов до нашого справді дружнього товариства.

— Гарно сказано, — ствердив Славко. Прослідкував, як вихилив коньяк Хаблак, і тільки після цього спорожнив свій келих.

Вони закусили, і Славко одразу знову налив коньяку — Хаблакові й собі.

«Ого, — прикинув капітан, — мені його не перепити».

Міг випити багато й не п'яніти, та, здається, Славко визнавав тільки конячі дози.

Вихиливши півкелиха, Хаблак удав, що сп'янів. Цмокнув Валерію в щічку, обійняв Славка, який сидів ліворуч од нього.

— Мені подобається у вашому товаристві, навіть дуже! — сказав захоплено.

— Хо, кому не сподобається! — зареготав Славко.

— Живуть же люди!

— А ти гав не лови.

— Лови не лови, високо не стрибнеш.

— Спробуй потренуватися.

Хаблак зітхнув.

— Тренера нема.

— Запишись у спортивне товариство.

— Не знаю адреси.

— У телефонному довіднику.

— Там надто багато адрес. Є навіть комутатор ОБХСС… — Вимовивши це, Хаблак осікся: чи не переборщив, однак Славкові, видно, сподобався цей дотеп — посміхнувся й підсунувся до Хаблака.

— У тебе дефіцит є? — дихнув, у вухо.

— Що ти! Нам на Куренівці раз на рік закидають.

— Без дефіциту не проживеш.

— Де ж його взяти?

— Люди беруть.

— І я б не відмовився.

— А в тебе губа не з лопуцька.

— Ех, — удав досаду Хаблак, — можна все життя губошльопом залишатися.

— Можна, — ствердив Славко, — якщо люди не допоможуть.

— Познайомитися б…

Славко гостро глянув на Хаблака, і капітан зрозумів, що він зовсім не п'яний.

— Може, й познайомишся, — відповів ухильно.

— Я б знайшов з ними спільну мову.

— Ти непоганий хлопець! — вигукнув Славко. — Маю знайомого чоловіка, в нього бувають чудові пропозиції… — Знову зазирнув Хаблакові у вічі, уважно й тверезо: — По вдосконаленню торгівлі, — додав.

— Ходімо потанцюємо, — запропонував Бобир, який прислухався до їхньої розмови.

Вони спустилися із свого закутка на другому поверсі до ресторанного залу. Дівчат дехто тут знав: Хаблак помітив, як чоловік у модному світлому костюмі з широкими бортами помахав Марині рукою і щось зашепотів на вухо своєму товаришеві.

Дівчина вдала, що не помітила фамільярного жесту молодика, й притиснулася до Славка. Танцював той дещо своєрідно: переступав на місці з ноги на ногу, розгойдуючись і безцеремонно штовхаючи всіх