Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

В п'ятницю ввечері, після роботи біля виходу з офісу несподівано натрапляю на вже знайомий мені позашляховик Тимофія.

Цього разу Тимофій не став питати чи поїду я з ним, а вийшовши з машини наполегливо запропонував підвезти мене до гуртожитку. На вулиці було темно і мерзлякувато, а в салоні машини тепло і сухо, і водій такий гарний та на диво чемний. Тому наплювавши на все що сама собі обіцяла, погодилася. 

Всю дорогу до гуртожитку ми із Темним майже не розмовляємо, може це і на краще, бо і не посварилися, як завжди. По приїзду чоловік запропонував підкинути мене в понеділок до аеропорту, і це дійсно було мені на руку, тому я не роздумуючи одразу погодилася. 

Коли виходила з машини була у приємному шоку, бо це перший раз за той місяць що я працюю у Starbackses Corporation ми з ним не посварились. І ця подія чомусь неабияк підняла мій настрій, так, що я навіть перестала відчувати неймовірну втому від тяжкого дня на роботі. 

Звісно мій піднесений настрій протримався рівно до того моменту як я потрапила у свою кімнату. 

Тут мене зустріла весела сусідка на підпитку, з не менш веселою компанією якихось незнайомих мені хлопців. Трясця її. А я так мріяла прийняти душ і впасти у постіль, щоб спокійнісінько проспати аж до самого ранку. 

Виліт до Німеччини був запланований на ранок понеділка, тому в мене, по переду було ще два дні, щоб зібрати речі. І я не сильно переживала щодо самих зборів бо не вперше лечу за кордон. 

В неділю я встала зрання для того, щоб спокійно зібрати валізи та підготувати одяг до завтрашнього перельоту. Тим більше що Наталка, як завжди, кудись уплентала на вихідні, тому мені ніхто у цьому не заважав. 

Всі необхідні мені речі, я примудрилася вмістити у дві доволі компактні валізки. Які я, потім завбачливо поставила біля виходу, щоб одразу схопити коли буду виходити. 

Друге що було в мене по плану, це вимити волосся і прийняти душ, щоб з ранку не витрачати на це час. 

І як тільки я закінчила останні приготування до завтрашнього відльоту, десь близько о 20:00 вечора, коли я вже збиралася лягати спати в кімнату ввалилося два сильно п'яні тіла. Ледь тримаючись на ногах, Наталка пристрасно обіймалася з якимось пошарпаним мужиком.

Бог мій, де вона його підібрала? Судячи з запаху десь біля смітника. 

– О-о привіт подруга, ти що ще не у-ік-хала, — насилу фокусуючи на мені погляд питає сусідка. 

– Ні, — завмерши на місці, із жахом спостерігаю за тим як коханці продовжують не соромлячись пристрасно притискатися один до одного. – Виліт завтра вранці, — хрипко видихаю, передчуваючи що мої надії на спокійну ніч пішли прахом.

– Ой — ік, як незручно вийшло, — сусідка кокетливо веде пальцем по грудній клітині свого бойфренда. – А ми тут зі Славком відзначаємо наше примирення. Мені чомусь почулося що тебе сьогодні не буде, — дивиться на мене вимогливо.

На що це зараз вона натякає? На те, щоб я пів ночі десь вешталася поки вони тут будуть миритися. Ага зараз!

– Рада за вас, — холодно карбую, демонстративно лягаючи у ліжко. Якщо я вирішила лягти раніше, щоб добре виспатися перед вильотом, то так воно і буде. 

– Дякую що погодилася на кілька годин звільнити кімнату, — навіть не дивлячись в мій бік, сусідка починає знімати з себе куртку. 

– Я ні на що не погоджувалась! - змушую її цими  словами нарешті здивовано подивитися на мене. – Мені завтра рано вставати, тому я зараз же лягаю спати. 

– Ну, ми ж не будемо тут утрьох бавитися, ти ж розумієш є якісь рамки пристойності, — п'яно посміхаючись розтягує слова Наталка.

– Ги, - вищирився Славко. – Я не проти й втрьох, – жадібно поглядаючи на мене, подало свій голос це п'яне опудало.

– Закрий рота, придурку, а то зараз наше примирення закінчіться навіть не розпочавшись, — загрозливо шипить на нього Наталка.

– От і добре, — схрестивши руки на грудях, промовляю. – Йдіть сваритися деінде, а я – спати. 

– Ага, зараз. Я теж тут живу, тому ми зі Славком нікуди не підемо, — гримає на мене подруга. – Може це тобі краще піти?

– Я не збираюся півночі висиджуватися на лавці під під'їздом, поки ви тут у теплі, сваритесь чи миритись, — теж підвищую голос.

– От стерво, ти просто заздриш, бо в мене є мужик, а в тебе не має, — цідить крізь зуби сусідка. 

– Краще бути самотньою ніж мати такого Славка, — киваю головою у бік п'янички що ледве стоїть на ногах. - Я нікуди не піду, нехай твій хлопець сам шукає де тобі з ним миритися.

– Значіть так ти заговорила, тоді добре. Славко роздягайся, мені, наприклад соромитися нічого, може навіть навпаки, — голосно проговорює Наталка, та тягнеться до ременя на штанях, свого хлопця. Той звісно не заперечує.

Ще якусь мить я з жахом спостерігаю за тим як Наталчин залицяльник, дебільно всміхаючись, знімає з себе штани. Та все ж таки не витримавши такої екзекуції пірнула з головою під ковдру в надії заснути раніше, ніж почнеться це неподобство.

Не знаю на що я взагалі розраховувала, бо заснути мені взагалі не вдалося. Ці двоє репетували так, що я навіть кілька разів поривалася когось із них рятувати, чи добивати, вже зрештою.

Вгамувалися ненаситні коханці, майже під ранок, а я ще деякий час прислухаючись до богатирського храпу цих двох, теж нарешті вирубалася.

Прокинулася від гучного гуркоту у двері. Розплющивши очі не відразу розумію, що стукають у нашу кімнату, але коли я чую грізний голос Тимофія, підриваюся наче вжалена.

Трясця, скільки часу?

– Дарино, відчиняй! Ми через тебе на рейс запізнимося!

Схопившись з ліжка, як і була, в одній футболці, почала метатися по кімнаті, намагаючись знайти валізи що вчора залишала біля входу, та одяг. Та не валіз з речами, ні нічного коханця Наталки у кімнаті не виявилося. Ой леле!

– Якщо ти зараз же не відчиниш ці кляті двері, я виб'ю їх!

Злякавшись, що він дійсно це зробить, навіть не дивлячись на те що в одній футболці, ривком відкриваю перед чоловіком двері.