Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Ні, не збираюся, — нарешті вигукую. – Набирайте вже.

– Вже набрав, — лунає насмішкувате зовні. 

Весело йому, а мене, цей зеленоокий гад зараз у самому негарному становищі побачить. От нарегочеться, мабуть. Буде йому тема для знущань ще на тиждень, не менше. 

Вже через пару хвилин, мене успішно витягають з ліфта, що застряг, і це на мою радість виявляється, зовсім мені незнайомий звичайний охоронець.

Ну звісно, чого б це голова охорони перся власноруч мене визволяти, у нього для цього ж є підручні. Це ж, як можна, бути такою дурепою, щоб подумати що Тимофій за мене хвилюється. Тим паче, що голова служби безпеки, і не повинен розв'язувати такі неважливі питання, як застряглі секретарки у ліфтах. Хоча, той факт що мені врятував не зеленоокий гад, трішки засмутив. Та я знов ловлю себе на тому, що сама собі суперечу. 

– Ну тоді, якщо я вас врятував, то давайте хоч познайомимося, – чую над головою приємний чоловічий голос. – Мене звуть Марк Юрійович, я тут працюю юристом, а вас як?

– Юристом?! - перепитую, піднявши на свого рятівника очі. – Так це через вас я тут і застрягла, — якось занадто голосно випалюю. 

– У сенсі? — Марк, вилуплює на мене свої очі із-за окулярів. 

– У сенсі, ви мені конче необхідні, і відмови я не приймаю, — боячись впустити того, кого так важко шукала роблю спробу схопити рудоволосого за руку, та зляканий юрист відмахується від мене, ніби від скаженої. У цей момент я, чомусь гублю рівновагу та несподівано хапаю хлопця замість руки за краватку, і по інерції тягну на себе. Враховуючи нашу різницю в зрості, картина виходить феєричною. 

У цей самий момент, якийсь співробітник біг по сходах вниз, поряд з якими ми з Марком і стояли. Та мабуть, не побачивши нас, не встиг загальмувати, і з усього розмаху, врізається в нашу і так хистку композицію. У результаті, на підлозі лежу я, на мені, юрист Марко, а зверху той самий співробітник. 

Трясця! Безглуздішої ситуації у мене в житті ще не було. Та як виявилося згодом це ще був не кінець. 

Я навіть не встигаю обуритися і зіштовхнути з себе незграбу — юриста, що примудрився, всією своєю худорлявою тушею, придавити мене до підлоги, як чую поряд грізний рик.

– Я не зрозумів, що тут у вас відбувається!? Зачепа, ти що тут виробляєш?! - чую неймовірно злий голос Темного. 

– А чого одразу я, — ображено бубоню, коли мене, одним швидким рухом витягають з під юриста, та ставлять на ноги. 

– Це ж ти тут на підлозі вилежуєшся з якимись чоловіками, не я, – дивиться на мене з-під лоба, гримаючи наче на школярку, що нашкодила.

– Це взагалі-то, не якісь там чоловіки, а співробітники фірми, — ображено підтискаю губи. 

– Та мені байдуже, – пропалюю мене наскрізь пекучим поглядом. – Ходімо, — тягне до мене свою велику лапищу. 

– Куди? — злякано перепитую, — знову намагаючись схопитися за юриста, бо я ж його так довго шукала.

– В медпункт, перевіряти тебе на наявність ушкоджень. 

– Зі мною все добре, — трішки кривлюся, коли дійсно намацую на потилиці не велику гулю. 

– Дівчина ні в чому не винна, Тимофію Сергійовичу, – несподівано між мною та Тимофієм виростає худорлява постать Марка. – Це моя провина, що рівновагу не втримав, тому мені її до медпункту і вести. 

– Дзуськи ти ще раз до неї доторкнешся, — несподівано в очах Темного спалахує справжній первісний вогонь …, невже ревнощів? В мене аж рот відкривається від такої заявочки зеленоокого гада. 

– Я нікуди з вами не піду, мені ще купу роботи треба переробити, — вперто складаю руки на грудях. Тим паче що Марко Юрійович мені дійсно потрібен, щоб проконсультуватися щодо договору із Німцями. 

– Добре, — якось награно спокійно тягне наче хижак, голова охорони. – Ми разом спочатку сходимо до медпункту, а потім вже будемо розв'язувати питання з договору. Якщо встигнемо. Бо зараз пів шостого і навряд чи ви щось встигнете до кінця робочого дня.

– Як пів шостого? - розчаровано тягну. – Це ж скільки я в тому ліфті просиділа?

– Мабуть, десь годину, поки я не побачив тебе  по камерах, як ти ридаєш, - напружено проговрює Тім.

– Що? Ти мене бачив?  - розпачливо закусюю нижню губу. – Але ж Марк, —  підіймаю на Тимофія розгублений погляд. 

– Поки цей телепень, — Тимофій махає в сторону юриста. – Розмірковував, я вже послав до тебе хлопців, а сам спустився на цокольний поверх, щоб перезапустити ліфт. 

– Зрозуміло, – тягну, із захопленням дивлячись на зеленоокого гада. 

– Що тобі зрозуміло, — несподівано притягнувши до себе та схопивши мене на руки, шкіриться Темний. – Ходімо голову тобі перевіряти, а то якось ти крихітко зависла, не чую від тебе звичних образ. 

– Це тобі треба перевіряти голову, — ображено б'ю кулачком в потужні груди чоловіка. – І пусти мене на землю.

– Тільки після того, як переконаюся що з тобою все гаразд, — ще ширше шкіриться. А я аж задихнулася від такого нахабства. – А ти, чого застиг, — переводить погляд на юриста. – Ходімо і тебе перевіримо. 

– Угу, — розгублено відповідає Марк, та теж входить за нами до ліфта.