1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук
А той, розчервонівшись від супу, відставив тарілку й взявся за біфштекс.
Ненажера клятий, подумав неприязно Хаблак, міг би хоч на мить одірватися від тарілки: неодмінно побачив би чорнявого, а що це — Толик, Хаблак майже не сумнівався.
Згадав, як описувала його Ніна з — «Енея». Пальці поросли чорним волоссям — і в цього типа тильна сторона долоні й пальці з волоссям, довгі пальці, які міцно тримають алюмінієву виделку, немов хочуть зламати її.
Спокійно, капітане, осмикнув сам себе. Залишилося кілька хвилин: Толик поснідає, знайде момент і передасть гроші Рогатому, вони випустять його на вулицю, а там запропонують проїхати до міліції.
Хаблак помітив, що дівчина за столом Осташевича відсунула тарілку й почала пити чай. Потім витягнула з сумочки коробку сірників, поколупала сірником у зубах, підвелася, на мить відгородивши капітана від Осташевича, щось сказала, мабуть вибачилася, й пішла до виходу.
Хаблак, згадавши осудливі очі Наталки, навіть не провів її поглядом. Дівчина вийшла з їдальні, і лише тоді капітан побачив, що Осташевич крутить у пальцях сірникову коробочку. Зазирнув у неї, знизав плечима й здивовано зиркнув на Хаблака.
Чекайте, але ж у Рогатого сірників не було й, певно, коробочку на столі лишила дівчина!
Інтуїція рідко коли підводила Хаблака. Дівчина! Негайно догнати її! Перехилився до Наталки, наказав:
— Ви лишайтеся тут. Зверніть увагу на типа з жовтим портфелем, — кивнув на чорнявого й вискочив з їдальні, йому здалося, що квітчаста хусточка майнула в натовпі на автобусній зупинці, — кинувся туди, та дівчини не знайшов.
Де ж вона?
Побіг до базару, сподіваючись побачити її там, проте спробуй відшукати когось у базарному натовпі! Через кілька хвилин, переконавшись, що дівчини не знайти, Хаблак повернувся до їдальні.
Чорнявий з портфелем ще снідав, а Осташевич пив каву й ласував тістечками. Вони подобалися йому, довгі трубочки із заварним кремом, Рогатий їв їх акуратно, щоб не втратити ані крихітки, і облизував губи.
Обтершись серветкою, чорнявий підхопив портфеля й попрошкував до виходу. Осташевич нарешті помітив його, але провів байдужим поглядом. Зиркнув на Хаблака й багатозначно тицьнув пальцем у сірникову коробочку. Капітан зрозумів: його підозри таки мали підстави, і довгонога дівчина в квітчастій хустці недаремно зайняла місце за столиком Рогатого.
Але ж Толик ще може з'явитися, якщо не сидить уже за столиком…
Хаблак укотре вже оглянув їдальню. Наче нема такого. Он, правда, у протилежному кутку залу їдять кашу двоє, і один чорнявий…
Капітан витягнув пачку сигарет, поплескав по кишенях, шукаючи сірники, і, не знайшовши, перевальцем попростував до столика Осташевича.
— Дозвольте прикурити… — Взяв коробочку, удав, що прикурює, і, непомітно заховавши сірники, пішов до виходу. Зупинився біля умивальника, відгородженого від залу бавовняною занавіскою, зазирнув у коробочку й витягнув два папірці. Один — квиток на пароплав, на другому красивим, мабуть жіночим, почерком виведено:
«Сідайте ввечері на пароплав «Вячеслав Шишков». Гроші одержите там».
Записка без підпису й пояснень. Хоча, зрештою, які можуть бути пояснення? Довгонога дівчина передала розпорядження Толика, вона могла б просто принести гроші, але, певно, Толику кортіло довідатися про розмову Рогатого з Буловацьким. Нездорова цікавість, яка йому дорого коштуватиме.
Пасажирський пароплав «Вячеслав Шишков» відходив з Херсона на Київ о восьмій вечора. Як виявилось, Толик не поскупився й придбав Осташевичу квиток до каюти першого класу на одне місце. Квиток був до Запоріжжя — пароплав прибував туди наступного дня, й часу для розмови з Осташевичем Толик мав досхочу.
Під час літнього сезону квитки на пароплав розкуповувались за два тижні наперед, і дістати каюту першого класу було неймовірно важко. І все ж у другій половині дня дорогоцінний квиток уже лежав у кишені Хаблака, а Романіка й ще один оперативний працівник одержали місця другого класу. З управління внутрішніх справ подзвонили капітану пароплава, і той пообіцяв допомогти Хаблакові.
Хаблак був ледь не першим пасажиром, який піднявся трапом «Вячеслава Шишкова». За ним з невеличкою валізою в руці чимчикував Осташевич, трохи оддалік тримався Романіка з помічником.
Як було умовлено з капітаном, Хаблак з Осташевичем непомітно зайшли до каюти третього помічника: ілюмінатор її виходив саме на трап — чудове місце для спостереження.
Пасажирів було багато, на причалі утворився натовп. Матроси вантажили по запасному трапу величезні верейки, обтягнуті мішковиною. Двоє контролерів — штурман і матрос — перевіряли квитки в пасажирів, і Осташевич із-за фіранки стежив за ними. Чоловіки й жінки, діти — всі юрмилися біля трапа, намагаючись швидше потрапити на пароплав, хоча до його відплиття лишалася ціла година. Нервували й штовхалися, й штурманові, чорнявому юнакові, котрий, видно, лише недавно закінчив технікум і, певне, саме тому тримався підкреслено гордовито, час від часу доводилося гримати на надто енергійних пасажирів.
— Глянь на того, ось там, за бабусею з двома кошиками, — підштовхнув Хаблак Осташевича. — Толик?
— Ні… — похитав головою.
— А он правіше трапа?
— Ні…
— А той, що веде хлопчака за руку?
— Ні…
Це одноманітне «ні» почало вже дратувати Хаблака, та нараз Осташевич пожвавішав і обережно висунувся з-за фіранки.
— Ото видра! — мовив захоплено. — Бачите?
— Хто? — не зрозумів Хаблак.
— Ліворуч, трохи ліворуч… Бачите, блондинка в зеленій сукні? Вона сьогодні в їдальню приходила.
Тепер і Хаблак упізнав довгоногу красуню. Але ж, здається, вранці вона була чорнявкою? Однак, подумав, тепер існують перуки та десятки інших способів зробитися рудою, каштановою, навіть зеленою. А Осташевич не позбавлений спостережливості: одразу впізнав Толикову подругу. Хоча без спостережливості який же це злодій? А Рогатий до того ж домушник, там оглядайся на колеса, весь час пильнуй, запам'ятовуй — основа, так би мовити, «професії».
Блондинка в зеленій сукні наближалася до трапа. А де ж Толик?
— Дивись уважніше, — наказав Хаблак Осташевичу.
— Нема, — скрушно похитав той головою. — Толика не бачу.
