1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук

— Як домовилися лякати?

— Значить, мусив я зайти до того, на Черешневій, і сказати: «Привіт од Толика. Він знає, де ти, і всі знають. Якщо хочеш продати чи вийти із гри, розплатимось негайно». Ну, а далі від себе — що захочу. Аби злякався й збагнув, що з ним не жартують.

— А остаточний розрахунок де?

— Завтра о десятій ранку в їдальні, що біля базару.

— Точно?

— Чого мені брехати?

— Звичайно, нема чого. А якщо він не прийде?

— Я попередив: на тому світі знайду. Та й мусить же дізнатися, як ми там побалакали, на Черешневій. Але ж, — спохмурнів нараз, — коли довідається, що той Буловацький віддав кінці… може не прийти…

— Прийде, — заперечив Хаблак. — Нікуди він не дінеться. Звідки може взнати, що ти не розмовляв з Буловацький? Напевно, гадатиме, що Буловацький помер після вашої розмови — знали, що в нього хворе серце, можливо, розраховували саме на такий фінал. Але цьому Толику треба довідатись, про що ви балакали з Буловацький. Може, ти дізнався від Буловацького, хто він такий, Толик, і звідки…

— Може, й дізнався… — Осташевич одразу відчув, що його акції піднялися. Відкинувся на спинку стільця й насмілився навіть підморгнути Хаблакові. — Тепер він у наших руках! — ствердив нахабно.

Хаблак одразу поставив Рогатого на місце:

— Підеш завтра до їдальні! — наказав суворо.

— Але ж я… — виразно обвів навколо себе Осташевич. — Під конвоєм чи як?

— Одного не пустимо. Супроводжуватимемо тебе вдвох з лейтенантом Романікою. Але щоб без дурниць, — насварився пальцем. — Більше шансів пом'якшити собі вирок у тебе не буде.

— Я що, дурний, зайве відсиджувати! — аж образився Рогатий. — Ворог собі, так? Ми його, падлу… — підвів руку й міцно стиснув кулак.

В їдальні біля базару було завжди багатолюдно й галасливо.

Осташевич, як і було умовлено з Толиком, зайняв місце за другим столиком від буфету. Зняв з підноса тарілку з картопляним супом, поруч поставив біфштекс з яйцем, смажену рибу під томатним соусом і склянку паруючої кави, до якої взяв аж два тістечка. Від грошей, виданих йому Хаблаком на сніданок, майже нічого не залишилось, зрештою, капітан розумів Рогатого — камера попереднього ув'язнення мало нагадувала курорт, і годували там не за ресторанним меню — коли ще Осташевичу доведеться поласувати тістечками та й ще з справжньою солодкою кавою?

Хаблак із Наталкою — співробітницею обласного управління внутрішніх справ — зайняли місця через столик. Романіка сів біля виходу з їдальні, ще один оперативник чергував на вулиці коло машин. Все було продумано до деталей, і Толику відрізали всі шляхи до відступу.

Ще вчора ввечері Хаблак одержав висновок судово-медичної експертизи. Як і передбачав лікар, Буловацький помер від раптової серцевої недостатності між першою і другою годинами дня. Що ж, цьому чорнявому Толику пофортунило: Борис Свиридович і без залякувань Рогатого вже нічого не скаже.

В їдальні було самообслуговування, і до роздавального віконця витягнулася черга. Хаблак перебрав очима чоловіків, які стояли в ній, — один нагадував Толика: чоловік років тридцяти, високий, з грубими рисами обличчя. В одній руці тримав великий жовтий портфель, в другій — піднос, нетерпеливився, витягаючи шию й розглядаючи виставлені на полицях закуски.

Хаблак скосував на Осташевича — чи помітив того чорнявого чоловіка в черзі, але Рогатий схилився над тарілкою й швидко працював щелепами: здається, зараз йому були байдужісінькі всі Толики світу.

Капітан вказав Романіці очима на чорнявого, і той розуміюче кивнув.

Хаблак підчепив виделкою величезного вареника з картоплею і грибами, під несхвальним поглядом Наталки засунув його в рот цілком. Розумів, що це не дуже інтелігентно, проте хотілося їсти, а вареники справді були смачні.

Жуючи, капітан ще раз обвів поглядом зал. Стоячи в черзі, встиг вивчити, здається, всіх відвідувачів їдальні: ще один з них був схожий на Толика, чорнявий чоловік у світлому костюмі, що сидів у кутку над тарілкою борщу, — борщ був гарячий, чоловік дмухав на ложку й шморгав носом. Хаблакові захотілося звернути увагу Рогатого на нього, але втримався. Вони домовилися не подавати ніяких знаків один одному, зрештою, в цьому не було й потреби: Толик мусив передати Рогатому гроші, й непомітно зробити це неможливо.

Мало не всі столики в їдальні були зайняті — звільнювалися й знову займалися, безупинна круговерть відвідувачів прибазарної їдальні, коли прибиральниці ледь встигають збирати зі столиків використаний посуд.

Столик Хаблака був найближчий до роздавального віконця, вільні місця за ним мало не одразу зайняла літня жінка з хлопчиком, певно колгоспниця.

Від віконця, несучи піднос на витягнутих руках, ішла дівчина у квітчастій, зав'язаній під підборіддям хустці. Вона ледь погойдувала стегнами, знала, що це їй личить, бо мала тонкий стан і стрункі довгі ноги, — несла піднос, мов балансувала на дроті. Зупинилася біля столу Осташевича й, не питаючи дозволу, почала зіставляти з підноса тарілки. Віднесла піднос до столу біля каси — йшла, не звертаючи ні на кого увагу, й чоловіки дивилися на неї.

Хаблак також сковзнув поглядом по стрункому стану — Наталя несхвально зиркнула на нього, й капітан зрозумів, що остаточно впав у її очах. Засоромився й відправив до рота ще одного вареника.

Дівчина в хусточці їла акуратно, тримаючи виделку кінчиками пальців і для чогось відставивши мізинця. Осташевич зиркнув на неї спідлоба й знову нахилився над тарілкою: він був людиною практичною і. певно, вважав, що найкращі жіночі принади не варті, принаймні в такій ситуації, тарілки гарячого супу.

Чорнявий чоловік уже ставив на піднос тарілки з їжею, і Хаблак краєчком ока бачив, як спритно він це робить, — затиснувши портфель під пахвою. Витягнув гаманця й розплатився з касиркою, підхопив піднос і зупинився, шукаючи вільного місця. Хаблак націлився на ще одного вареника. Чорнявий посунув до їхніх столиків, зупинився в проході за спиною Осташевича, ступив навіть крок до його столика, де було два вільних місця, але останньої миті передумав, сів за сусідній стіл, боком