Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо

кусків корабельного м’яса, шість кусків свинини, мішок гороху, фунтів сто сухарів, ящик цукру, ящик білого борошна, повний мішок лимонів, дві пляшки лимонного соку і ще багато чого їстівного та напоїв. Але, головне, мій друг подбав про одяг, що був мені в тисячу разів потрібнішим за їжу. Він привіз мені півдюжини нових чистих сорочок, стільки ж дуже гарних нашийних хусток, дві пари рукавичок, капелюх, черевики, панчохи і свій дуже гарний, майже неношений костюм — одне слово, він одяг мене з голови до ніг. Легко уявити собі, яким приємним був мені цей подарунок у моєму тодішньому становищі! Але який був у мене незграбний вигляд і як незручно й невигідно було мені в ньому перший час!

Тільки закінчилась уся ця церемонія і я наказав віднести подарунки в мою фортецю, як ми почали радитись, що робити з полоненими. Питання полягало в тому, чи не буде небезпечно брати їх з собою, особливо двох, атестованих капітаном як непоправні негідники. За його словами, це були такі мерзотники, що не знають вдячності; коли б він і зважився взяти їх на корабель, то не інакше як в’язнів, у кайданах, щоб віддати їх до рук правосуддя в першій же англійській колонії, куди ми зайдемо. Питання це дуже непокоїло капітана. Тоді я сказав йому, що, коли він хоче, то я влаштую так, щоб ці два молодці самі почали просити покинути їх на острові.

— Я був би дуже радий, — відповів капітан.

— Гаразд, — сказав я. — Так я зараз же пошлю по них і переговорю з ними, замість вас.

Покликавши до себе П’ятницю та двох заручників, тепер випущених, бо їх товариші додержали слова, я наказав їм перевести п’ятьох полонених із печери, де вони сиділи, до бесідки (не розв’язуючи їм рук) і там почекати мене. Трохи згодом я пішов туди в своєму новому костюмі і на цей раз уже як губернатор. Коли всі зібрались і капітан сів біля мене, я наказав привести до себе в’язнів і сказав їм, що я досить знаю їх злочинне ставлення до капітана, знаю, що вони хотіли втекти з кораблем і, напевне, зайнялися б розбоєм, якби Провидіння не піймало їх у їхні ж сіті і вони не потрапили самі у викопану ними яму. Я повідомив їх, що, з мого розпорядження, корабель повернено законному власникові, і він тепер на рейді. Капітан, якого вони собі обрали, дістав заслужену кару за свою зраду, і незабаром вони побачать його повішеним на реї. Потім я спитав їх, що можуть вони сказати на своє виправдання, бо я маю намір стратити їх як піратів, на що моя посада дає мені цілковите право.

Один із них відповів за всіх, що вони не можуть нічого сказати на своє виправдання, і заявив, що капітан обіцяв помилувати їх, а тому вони уклінно благають моєї ласки. Але я сказав їм, що не знаю, яку ласку я можу зробити їм, бо я сам вирішив покинути цей острів з усіма своїми людьми й поїхати в Англію з їхнім кораблем; що ж до капітана, то він може взяти їх з собою не інакше, як закутих у кайдани, а прибувши в Англію, віддати їх до суду за бунт і зраду; а за це їм, як вони самі добре знають, загрожує шибениця; отже, я не знаю, що для них краще, хіба що вони самі вирішать зостатись на острові. Коли б вони зробили так, я міг би залишити їх тут і був би не проти того, щоб подарувати їм життя, аби тільки вони зуміли влаштуватись на острові.

Вони, здавалось, з радістю погодились на мою пропозицію і дуже дякували мені, кажучи, що, певна річ, краще жити в пустині, ніж вернутись в Англію лише для того, щоб потрапити на шибеницю. Капітан удав, ніби він щось має проти мого плану й не зважується залишити їх тут. Тоді я теж удав, ніби розсердився на нього, і сказав йому, що вони мої полонені, а не його; що я обіцяв помилувати їх і додержу свого слова, а коли він не знайде можливим погодитись зі мною, то я зараз же випущу їх на волю, і тоді нехай він ловить їх сам, як знає.

Після цього вони ще раз палко подякували мені за заступництво; а я звільнив їх і наказав їм вернутись у ліс, звідки вони прийшли. Крім того, я пообіцяв залишити їм кілька рушниць та дещо з амуніції і дати вказівки, як їм улаштуватись тут найкраще, коли вони цього хочуть.

Вернувшись після цих переговорів додому, я почав збиратись у дорогу; капітана я попередив, що буду готовий тільки другого ранку, і попросив його їхати на корабель без мене, а вранці надіслати по мене човен. Я сказав йому також повісити на реї труп нового капітана, щоб ті п’ятеро могли його побачити.

Коли капітан поїхав, я наказав покликати до мене цих людей і почав з ними серйозну розмову про їх становище. Повторивши, що вони, залишаючись на острові, вибирають, по-моєму, кращу долю, бо вдома їх неодмінно повісять, я показав їм на корабельну рею, де висів труп їхнього капітана й сказав, що їх доля була б така сама.

Коли вони підтвердили, що залишаться з охотою, я сказав, що хочу познайомити їх з історією мого життя на острові, щоб полегшити їм перші кроки, і почав своє оповідання. Я розказав їм докладно геть усе: як потрапив я на острів, як збирав виноград, як посіяв рис та ячмінь, як навчився пекти хліб. Показав їм свою фортецю, свої ниви та загони, одне слово, зробив усе залежне від мене, аби тільки вони могли влаштуватися вигідніше. Не забув я попередити їх і про те, що незабаром до них можуть приїхати шістнадцять іспанців, дав їм листа до цих гостей і взяв з них слово, що вони приймуть їх у своє товариство на однакових з собою правах.