Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо
Я спитав капітана, чи вважає він за можливе атакувати корабель з цими силами, бо мені й П’ятниці незручно буде відлучатись: у нас на руках залишились сім чоловік, яких треба тримати нарізно й харчувати, так що роботи у нас буде досить. П’ятьом заручникам, що сиділи в печері, я вирішив призначити піст. Але П’ятниця двічі на день приносив їм найпотрібніші речі; двох інших полонених я примусив приносити харчі на певну віддаль, і звідти П’ятниця брав її.
Цим двом заручникам я показався в супроводі капітана; той сказав їм, що я довірена особа губернатора і що він мені доручив доглядати за полоненими; тому без мого дозволу вони не мають права нікуди відлучатись, і при першому ж непослуху їх закують у кайдани й посадять у фортецю. Через те, що ми не дали їм побачити мене губернатором, я тепер легко міг удати з себе іншу особу. При кожній нагоді я говорив про губернатора, гарнізон, фортецю тощо.
Тепер капітан не мав перед собою інших труднощів, як знарядити шлюпки, полагодити пробоїну в одній з них та постачити їм людей. Він призначив командиром однієї шлюпки свого пасажира і дав йому чотири чоловіки. А сам він, його помічник і з ним п’ятеро матросів сіли в другу шлюпку. Вони так добре повели справу, що підійшли до корабля опівночі. Коли вони наблизились до корабля на поклик, капітан наказав Робінсонові гукнути до екіпажу й сказати, що вони привезли людей та шлюпку і що їм довелось довго шукати їх; і ще розповісти їм що-небудь, аби тільки затримати їх балачкою, а тим часом підійти до борту. Капітан з помічником перші збігли на палубу і з відданою допомогою своїх людей прикладами збили з ніг другого помічника капітана та корабельного тесляра. Покінчивши з усіма на палубі та шканцях, вони почали замикати люки, щоб затримати решту внизу. Тим часом люди з другої шлюпки, причаливши до носу корабля, захопили бак та люк, що вів на кухню, і забрали в полон трьох знайдених там матросів. Очистивши від ворога палубу, капітан наказав своєму помічникові взяти трьох матросів і зламати двері каюти, де оселився новий капітан-бунтівник. Той зняв тривогу, схопився й з двома матросами та юнгою приготувався дати збройну відсіч, так, що коли помічник капітана з своїми людьми висадили двері каюти, новий капітан та його прихильники відважно вистрелили в них. Помічникові куля розбила руку, двоє матросів були поранені, але нікого не вбито. Помічник капітана, покликавши на допомогу, вдерся, незважаючи на свою рану, в каюту і прострелив новому капітанові голову. Куля влучила в рот і вийшла за вухом, убивши бунтівника відразу. Тоді весь екіпаж здався, і корабель було взято без зайвої крові.
Отак заволодівши судном, капітан наказав зробити сім гарматних пострілів, як ми умовились про це раніше, щоб сповістити мене про успішне закінчення справи. Чекаючи цього сигналу, я провартував на березі до другої години ночі. Можете собі уявити, як я зрадів тоді! Після того, дуже стомлений тривогами цього дня, я міцно заснув і спав, поки мене не збудив грім нового пострілу. Я миттю схопився, почувши, що хтось кличе мене: «Губернаторе, губернаторе!» — і відразу ж пізнав голос капітана; злізши на гору, я побачив його там. Показуючи на корабель, він стиснув мене в обіймах і промовив:
— Мій дорогий друже й рятівнику, ось ваш корабель. Він ваш з усім, що є на ньому, і з усіма нами.
Глянувши на море, я справді побачив корабель, що стояв усього за півмилі від берега. Відновивши себе в правах командира, капітан зараз же наказав знятися з якоря і при дуже добрій погоді підійшов до бухточки, де я колись причалював з своїми плотами. Вода стояла високо, тому він на шлюпці ввійшов у бухточку, причалив і прибіг до мене. Побачивши корабель, так би мовити, біля порога свого житла, я від несподіваної радості трохи не знепритомнів. Я бачив уже своє визволення так, ніби мав його в руках. Усі перешкоди були усунені; до моїх послуг було велике судно, готове довезти мене, куди я схочу. Від хвилювання я деякий час не міг вимовити ні слова, і коли б капітан не підтримав мене своїми міцними руками, я б упав. Помітивши мій стан, капітан добув із кишені пляшечку з якимсь напоєм, взятим навмисне для мене, дав мені раз ковтнути, а потім обережно посадив мене на землю. Я опам’ятався, але довго ще не мав сили говорити. Капітан і сам не міг опам’ятатись від радості, хоч для нього вона не була такою несподіваною, як для мене. Щоб заспокоїти й привести мене до пам’яті, він наговорив мені багато ласкавих слів. Але я не дуже добре розумів його мову; мабуть, мій розум затьмарився від напливу щастя. Нарешті моє душевне збентеження вилилось сльозами, після чого до мене вернулась здатність говорити. Тоді я обняв мого друга й визволителя, і ми стали радіти вкупі. Я сказав йому, що дивлюсь на нього, як на людину, послану самим небом для мого визволення, і все, що тут трапилося з нами, здається мені низкою чудес. Такі події свідчать про таємну руку Провидіння, що керує світом, і доводять, що очі всемогутньої сили вишукують нещасних в найзанедбаніших куточках світу, щоб утішити їх. Не забув я й піднестись вдячною душею до неба. Та чи міг я не пройнятись вдячністю до того, хто так чудесно охороняв мене в пустині й не дав мені загинути в безрадісній самотності? Кому було мені дякувати за своє визволення, як не тому, хто один завжди визволяє нас?
Після того, як ми трохи поговорили, капітан сказав, що привіз мені дещо з корабельних запасів, іще нерозкрадених негідниками, що так довго хазяйнували на кораблі. Після цього він крикнув матросам, що сиділи в шлюпці, вивантажити речі, призначені для губернатора. Їх було стільки, що могло здатись, ніби я зовсім не збираюсь їхати з ними, а зостаюсь на острові назавжди.
По-перше, він привіз цілий ящик пляшок з дуже добрими міцними напоями, в тому числі шість великих (на дві кварти кожна) пляшок мадери; далі, два фунти чудового тютюну, дванадцять добрячих
