Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

Чорне просте жалобне вбрання надавало її зовнішності особливого благородства. Вона виглядала старшою як на свій вік, а поводилася спокійніше й впевненіше за свою матір. Хоч, мабуть, не варто було переживати за її майбутнє, але, на жаль, з материнською боку вона не мала жодного дядька, здатного взяти її під свою опіку. У покійної ньоґо Фудзіцубо було тільки два брата, до того ж від іншої матері — Оокуракьо і Сурі-но камі. Жоден з них не міг похвалитися впливом при дворі, а без опікунів високого рангу принцеса не могла сподіватися на міцне становище у світі. Тож її майбутнє дуже тривожило Імператора і викликало думки про те, що йому самому доведеться опікуватися нею.

Одного дня, коли вже зблякли хризантеми і з неба сіявся сумовитий осінній дощ, Імператор зайшов у покої Другої принцеси, і вони довго розмовляли про минуле. Імператор був приємно вражений тим, як вона спокійно й майже по-дорослому відповідала.

«Невже не знайдеться людини, здатної зрозуміти і полюбити її? — подумав Імператор, згадуючи, як його батько Судзаку, імператор у відставці, віддав свою дочку, Третю принцесу, міністрові із садиби на Шостій лінії{219}. — Багато хто тоді не схвалював її шлюбу з простим підданим{220}, вважаючи, що принцесі краще було б узагалі не виходити заміж. Та от тепер Третя принцеса має сина, свою розраду й опору, крім того, зберегла своє високе становище. А якби вона залишилася сама, то хтозна, як склалося б її життя і якої зневаги вона зазнала б». Після таких роздумів Імператор вирішив за батьковим прикладом видати свою Другу дочку за Каору з роду Мінамото, що, як ніхто інший, був гідний стати його зятем. Щоправда, ходили чутки, начебто у того вже є наречена, але Імператор не вірив, що Каору може знехтувати його дочкою. «Зрештою, йому все одно доведеться одружитися. То чому б не дати Каору зрозуміти про свій намір, поки ще не пізно?..» — раз по раз думав Імператор.

Поки Імператор з дочкою грали у «ґо», посутеніло. Мжичив осінній дощ, а на хризантемах чарівно спалахували відблиски надвечірнього сонця. Покликавши слугу, Імператор запитав:

«Хто сьогодні прислуговує у палаці?»

«Принц Накацукаса, принц Кодзуке і цюнаґон Мінамото{221}», — доповіли йому. «Попросіть сюди пана Цюнаґона, — звелів Імператор, і той негайно з’явився.

Каору і справді був вартий особливої уваги, бо вирізнявся не лише своєю вродою, а і духмяним ароматом, який розливався навколо нього.

«Такого тихого дощового вечора годилося б послухати музику, але, на жаль, через жалобу{222} не можна. Доведеться згаяти час за грою у «ґо». — сказав Імператор і, велівши принести дошку, запропонував Каору зіграти. Той не дуже здивувався, бо Імператор мав звичку кликати його до себе для товариської гри в «ґо».

«Сьогодні я міг би запропонувати вам непогану ставку, але не готовий легко її віддати. Що б могло бути кращого за це?..» — сказав Імператор.

Навряд чи Каору зрозумів його натяк. У всякому разі, він напружився, щоб не помилитися. Першу з трьох партій програв Імператор.

«От шкода! — сказав він. — Що ж, дозволяю вам сьогодні зірвати одну гілку». Каору мовчки спустився у сад і, зірвавши одну розкішну гілку хризантеми, повернувся до Імператора.

«Якби ця квітка

Розцвітала під огорожею

Простого дому,

Її зірвати поспішив би я,

Як велить серце...» —

з глибокою повагою промовив він.

«У засохлому саду

Від інею поблякли квіти,

І тільки хризантема

Досі не втратила

Колишньої яскравості», —

відповів Імператор.

Хоча таким чином Імператор ще кілька разів натякав Каору про свою дочку особисто, а не через посередників, але той, зроду розсудливий, і не думав поспішати.

«Я ніколи не хотів одружуватися, тому неодноразово відвертався від принадних пропозицій. А якби тепер я спокусився на одруження з дочкою Імператора, то хіба не скидався б на монаха, готового повернутися у цей суєтний світ? Думаю, що багато хто мріє про неї», — розмірковував він, а в душі зухвало подумав: «От якби це була дочка Імперат­риці-дружини...»

Дізнавшись про такий намір Імператора, Лівий міністр Юґірі розчаровано згадав, що й сам розраховував на те, що вдасться врешті решт одружити Каору з власною Шостою дочкою. І от на тобі — несподівана перешкода! Та оскільки тим часом принц Ніоу, хоч і без особливої закоханості, все ж раз по раз посилав Шостій дочці багатозначні листи, то міністр вирішив зосередити свою увагу на ньому. «Навіть якщо він зараз трохи легковажний, то після одруження споважніє, — думав він, — адже доля складається по-різному. Звичайно, метою є підшукати для неї чоловіка, готового заприсягтися, що «між ними не зможе навіть крапля води просочитися»{223}, водночас не віддавати ж її людині невисокого рангу на посміх людям...»

«У наш час загального занепаду, коли дочки завдають так багато клопоту і навіть Імператор змушений шукати зятя, прикро бачити, як безцільно минає їхня молодість...» — неодноразово скаржився Лівий міністр імператриці Акасі, натякаючи на її сина, принца Ніоу.

Міністр так набридав Імператриці своїми скаргами, що вона вирішила поговорити з сином. «Мені дуже жаль Лівого міністра, — сказала вона. — Він уже давно й наполегливо домагається вашої згоди, а ви так немилосердно нехтуєте ним. Хіба ви не знаєте, що без допомоги впливового родича жоден принц не може досягти гідного становища у світі? Імператор постійно нагадує, що для нього надходить час іти на спочинок. Крім того, тільки люди невисокого звання обмежуються однією дружиною. До прикладу, Лівий міністр ніколи не був легковажною людиною, проте має двох дружин і дає собі з ними ради, не викликаючи до себе жодних докорів. Крім того, якщо справдяться мої надії і ви станете принцом-спадкоємцем, у ваших покоях прислужуватиме безліч жінок...» Імператриця ніколи ще не говорила з ним так відверто, і її доводи здалися принцу настільки переконливими, що, не відчуваючи відрази до дочки Лівого міністра, він не зміг відповісти беззастережною відмовою. Щоправда, такий шлюб був йому не до душі, бо він небезпідставно передбачав, що, опинившись у колі впливової родини, втратить дотеперішню свободу. Однак, побоюючись гніву міністра, принц врешті-решт змирився. Водночас, як людина мінливої вдачі, він досі не забував і пасербиці Кобая{224} й посилав їй листи з нагоди як весняного цвітіння вишень, так і багряного листя кленів. Таким чином і вона, і дочка Лівого міністра викликали у нього цікавість. А тим часом на зміну старому непомітно прийшов новий рік.

Коли Друга принцеса зняла жалобне вбрання і ніщо вже не перешкоджало їй вийти заміж, багато хто переповідав Каору, що Імператор з прихильністю поставився б до його бажання одружитися з нею, а тому, вважаючи, що неввічливо відмовчуватися, він натякнув Імператорові про свою зацікавленість. Той негайно дав згоду, і Каору доповіли, що вже вибрано сприятливий день для шлюбної церемонії. Але, погодившись з Імператором, у душі Каору ні на мить не забував Ооїґімі. Він не міг