Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу
Тим часом у садибі Лівого міністра спішно готувалися до церемонії одруження принца Ніоу з Шостою дочкою міністра, призначеної на восьмий місяць. Дізнавшись про це, Нака-но кімі у будинку на Другій лінії подумала: « Все так, як я і боялась. Але що ж мені тепер робити? О, я завжди знала, що коли-небудь це станеться і я, не маючи надійної опори, буду всім на сміх. Хіба мені увесь час не казали, що у принца зроду мінливе серце? Я добре розуміла, що йому не можна довіряти, але він так щиро клявся у вірності. Невже тепер мені треба змиритися з такою різкою зміною його ставлення? Можливо, він і не покине мене, через моє досить високе звання, але, видно, доведеться зазнати чимало прикрощів. Яка злощасна доля! Мабуть, я буду змушена повернутися в Удзі. А краще б я так і залишалася там до кінця свого життя. Бо як повернуся, з мене люди сміятимуться. Який сором! Як я могла так легковажно забути про батьків заповіт і покинути рідну оселю? Сестра б ніколи такого собі не дозволила. Вона зовні здавалася боязкою і нерішучою, але насправді мала твердий характер. Каору досі не може забути її, але, якби вона залишилася жива, їй, напевне, випало б чимало таких же випробувань, як і мені. Щоб такого не сталося з нею, вона постаралася тримати Каору подалі від себе і навіть заради цього хотіла постригтися в монахині. І, якби не раптова смерть, вона, напевне, здійснила б своє бажання. Як тепер видно, вона добре вміла передбачати. А я? Мабуть, покійні батько і сестра, дивлячись на мене з неба, осуджують за легковажність!» Хоча Нака-но кімі було сумно й соромно, але, розуміючи, що тепер нічим не можна зарадити, вона приглушила нарікання і перед принцом вдавала, що нічого не знає.
А от принц у ті дні був з нею особливо лагідний. І вдень, і ввечері він безупинно обіцяв їй незмінну любов і вірність не тільки тепер, але й у майбутньому житті. Та от приблизно з п’ятого місяця Нака-но кімі відчула якусь недугу. Її стан не викликав жодних особливих побоювань, але вона відмовлялася від їжі і майже не вставала. Принц, якому ніколи не доводилося бачити жінок у такому становищі, переконував себе, що в усьому винна спека. Однак, звичайно, дещо його дивувало. «Може, ви завагітніли? — питав він іноді. — Як ви почуваєтеся? Кажуть, що у такому стані жінкам завжди погано...» Нака-но кімі лише ніяковіла і поводилася так, наче все було як завжди. Служниці також мовчали, тож принц нічого певного не дізнався.
Коли настав восьмий місяць, Нака-но кімі довідалася від сторонніх людей про день шлюбної церемонії принца Ніоу з Шостою дочкою Лівого міністра. Принц узагалі-то не збирався приховувати від неї цю новину, але, жаліючи її, мовчав і тим самим посилював її страждання. «Всі, крім мене, знають про майбутню подію. Невже він не скаже навіть, коли це відбудеться?» — небезпідставно ображалася вона. Відтоді як Нака-но кімі переселилася з Удзі у будинок на Другій лінії, принц рідко коли залишався ночувати в Імператорському палаці, якщо до цього не змушували обставини. Так само він забув і про таємні походеньки до своїх коханок і майже всі ночі проводив удома. Та от останнім часом, коли в їхньому житті багато що мало змінитися, принц, переймаючись тим, як болісно поставиться до цього Нака-но кімі, навмисне залишався на ніч у палаці, щоб поступово привчити її до своєї відсутності, але цим ображав її ще більше.
Каору також був глибоко засмучений новиною про підготовку шлюбної церемонії принца Ніоу з Шостою дочкою Лівого міністра. «У принца зроду мінлива вдача, — думав він. — І навіть якщо він любить Нака-но кімі, то після одруження з Шостою дочкою міністра його увага, напевне, перейде на неї. Тим паче що вона належить до дуже впливової родини у столиці, і принц опиниться під постійним наглядом. Тож, на жаль, нещасній Нака-но кімі часто доведеться коротати ночі на самоті, до чого вона не звикла. О, яку ж дурницю я вчинив! Навіщо я відступив її принцові? Я готовий був відректися від світу, але любов до її сестри скаламутила мої думки. Мене вабило до неї з нездоланною силою, але, не бажаючи діяти всупереч її волі, я покірно чекав, сподіваючись, що з часом серце її розм’якне. На жаль, мої надії не справдилися, бо вона вирішила по-іншому розпорядитися і своєю долею, і моєю. Не готова різко відштовхнути мене, вона надумала віддати мені молодшу сестру, до якої я не відчував ніякого потягу, посилаючись для заспокоєння на свою кровну спільність з нею. А я, обурений її пропозицією, вирішивши зруйнувати її задум, поспішив звести Нака-но кімі з принцом». Жорстоке каяття мучило душу Каору, коли він згадував, як, немов стративши розум, привіз принца в Удзі й допоміг проникнути в покої Нака-но кімі. «Зрештою, і принц, згадуючи про той день, мав би відчувати провину за те, що не дослухався до моїх застережень. А втім, чи він щось пам’ятає? Принц Ніоу настільки мінливий, що не тільки жінці не можна на нього покластися», — думав роздратований Каору, як людина, постійна у своїх уподобаннях і схильна засуджувати слабкості інших.
Відтоді як не стало Ооїґімі, ніщо його не тішило й навіть готовність Імператора віддати за нього свою Другу дочку залишило його байдужим. Єдиною жінкою, що хвилювала уяву Каору з кожним днем щораз сильніше, була Нака-но кімі. Сестри були настільки близькими одна одній, що навіть на смертному одрі старша просила Каору подбати про молодшу так, як дбав би про неї саму. «Я ні в чому не дорікаю вам, — сказала вона тоді, — але мені було б прикро, якби ви відмовилися виконати моє прохання, і я не могла б досягти блаженного спасіння» «Напевне, і тепер вона гнівно дивиться на мене з небес», — зітхав Каору самотніми ночами, прислухаючись до стогонів вітру, роздумуючи про минуле і прийдешнє, про людські долі й марність суєтних сподівань.
Звичайно, серед його постійної жіночої прислуги було чимало гідних уваги осіб, готових співчувати йому й бути тимчасовою розрадою, але жодна з них не зуміла надовго прив’язати його до себе. Багато хто з них перевершував знатністю сестер з Удзі, але внаслідок мінливості світу вони збідніли й, опинившись у скрутному становищі, змушені були шукати притулку в будинку на Третій лінії. Однак і вони не могли порушити його спокою, бо Каору уникав всього, що у рішучу мить завадило б йому відректися від світу. От тільки дивно, що дочки Восьмого принца розбудили у ньому таку шалену пристрасть.
Одного ранку, після довгої, як ніколи, безсонної ночі, Каору виглянув у сад: серед багатьох яскравих квітів, що красувалися вздовж огорнутої туманом огорожі, його увагу найбільше привернули тендітні віночки «вранішнього лиця» —
