Замкнене коло - Світлана Талан

Ледь повернулася додому, зателефонував Мишко. Він сказав матері багато теплих слів, але оте його «матусю» схвилювало Мирославу найбільше. Син ще раніше розповідав матері, що зустрічається з дівчиною, яка теж приїхала до Москви з України на заробітки. Вони разом працювали на будівництві приміських котеджів підсобними робітниками. Зараз Мишко сповістив, що вони збираються винайняти житло, щоб жити разом.

– Мені готуватися до весілля? – запитала Мирослава, все ще не вірячи, що син став зовсім дорослим і самостійним.

– А чому б і ні? – засміявся Мишко.

– Чи не зарано, сину?

– Вже пора. Матусю, твій син уже виріс із шортиків. У мене гарна дівчина, вона обов’язково тобі сподобається. Гадаю, ти будеш доброю свекрухою?

– Все залежатиме від невістки, – пожартувала Мирослава. – Зізнайся, вона красуня?

– Найкраща! Уявляєш, ми з нею майже земляки.

– Ой, сину, – зітхнула Мирослава, – схоже, що в Росії вже пів-України на заробітках. Незабаром там будуть не те що земляки, а самі родичі. А коли ти збираєшся повертатися?

– Ще не знаю, матусю. Тільки-но зможемо розрахуватися з боргами, так і повернуся. До речі, як там тато?

– А ти хіба з ним не спілкуєшся?

– Зрідка. Мені прикро, що він так вчинив. Я на нього ображений, бо вважаю просто зрадником, – сказав син.

Мирославі не хотілося псувати настрій розмовами про Андрія. Вона передала вітання обраниці сина і розпрощалася з ним. Зателефонувала Оксанці, поздоровила її зі святом.

– Приїзди до мене ввечері, – запросила та, – Микола все одно буде працювати, а ми з тобою влаштуємо по-справжньому жіноче свято.

– Навіть не знаю, – завагалася Мирослава.

– Годі диван заднім місцем протирати. Я чекаю на тебе о сьомій вечора.

– Не буду нічого обіцяти…

– Ніяких заперечень! Я тобі приготувала невеличкий подаруночок. Кому я його вручу? Собі? Так мене вже привітав коханий.

– І що він тобі подарував? – поцікавилася Мирослава.

– А не скажу! Приїдеш – сама побачиш. Усе! Цілую в носик та чекаю о сьомій!

Ось така вона завжди, ця Оксанка. Сказала – як відрізала. Вирішила влаштувати свято, оповістила про це і відключилася. Вона вже й подарунок приготувала, а Мирослава забула щось купити Оксанці. Першого лютого, в день весілля подруги, Мирослава подарувала їй бавовняну ковдру. А вже за два тижні Оксанка шепнула Мирославі на вушко, що ковдра виявилася щасливою.

– Ми спали з Миколою під нею, і вона вирішила, що у ліжку не вистачає ще одного життя, – сказала Оксана.

– Як це? – спочатку не зрозуміла Мирослава.

– Яка ж ти нездогадлива! – засміялася Оксана. – Ми під нею вже втрьох спимо.

Так Мирослава дізналася про вагітність подруги. Заздалегідь для дитини вона вирішила нічого не купувати, а ось щодо Восьмого березня – вийшов конфуз. Дарма, до вечора ще є час. А зараз їй треба навести лад у квартирі. Колись тут було завжди чисто та світло, на кухні майже кожного вечора пахло випічкою й ваніллю. Зараз усе припало товстим шаром пилу і бруду. Мирослава намагалася згадати, коли востаннє прибирала, але так і не згадала. Побут перестав мати будь-яке значення в її житті. На нього не залишалось ані часу, ані сил. Вона повністю віддалася роботі, щоб досягти поставленої мети. Мирослава взагалі припинила готувати їжу відтоді, як від неї пішов Андрій. Свій брудний одяг вона запихала у кошик, а прала тоді, коли шафа вже була порожньою. Мирослава не прасувала одяг та постільну білизну, а просто скидала її на диван. Вона подумала, що сьогодні має прийти Андрій, щоб поздоровити зі святом. Так, він неодмінно прийде, бо вони прожили багато років разом, мають спільну дитину. Він не повинен бачити її слабкість.

Мирослава вдягла старенький халат у рожевих маках, який так подобався Андрієві. Колись він казав, що у ньому Мирослава схожа на сільську дівчинку. На халаті маки вже вицвіли від прання і часу, тому в ньому Мирослава завжди прибирала. Можливо, Андрій згадає минуле та знову назве «милою селяночкою»?

Мирослава з ентузіазмом і в піднесеному настрої взялася до роботи. Вона звикла робити все одразу та швидко. Водночас загули старенька пральна машинка й пилосос. Мирослава встигла поставити смажитися курку та замісила тісто на пиріг. За три години роботи вікна блищали вимитим склом, розкидані папери та одяг посіли свої законні місця на полицях, килимки на долівці здавалися новими, а на кухонному столі красувалася рум’яна курка й з-під скоринки щойно спеченого пирога визирали червоні ягоди полуниць. Мирослава прискіпливо оглянула кімнати. Здавалося, що Андрій зараз має прийти з роботи, Мишко – з вулиці, і все буде, як колись. Вони разом сядуть за один стіл і її чоловіки будуть уминати за обидві щоки смачні страви. Мирослава згадала, що полюбляла не тільки готувати, а й красиво сервірувати стіл. Зараз на ньому бракувало білої мережаної серветки та вази з фруктами. За мить серветка лежала на столі, а ось ваза залишалася порожньою. Довелося збігати до крамниці, щоб красиво викласти в посудині банани, апельсини та яблука. Все було готове до свята.

Мирослава подивилася на мобільник. Пропущених дзвінків не було. Отже, Андрій їй не телефонував. Напевне, він зараз віншує свою жінку. Що ж він їй подарував? Андрій ніколи не вирізнявся винахідливістю. Міг подарувати Мирославі парфуми точнісінько такі, що стояли у нього під носом перед люстерком у коридорі. Найчастіше дарував гвоздики, які не дуже любила Мирослава. Кожного разу вона хотіла зізнатися в цьому, але так і не спромоглася, щоб не образити чоловіка. Які квіти він сьогодні купив своїй обраниці? Теж гвоздики? Можливо, тюльпани чи троянди?

Чим більше Мирослава розважала, тим болячіше ставало на душі. Де й подівся гарний настрій, коли в голову лізуть гнітючі думки. В голові проносився вихор думок, від яких можна було збожеволіти. Мирослава нервово почала міряти кроками метри квартири. Її охопив напад ревнощів. Вона не думала, чи кохає Андрія, але не могла уявити, що в цей час він з іншою. Вона сподівалася на зустріч, вилизала все в приміщенні, накрила святковий стіл, а він навіть не зателефонував. Він просто знущається з неї! Хоче, щоб вона страждала від самотності, а сам насолоджується життям з іншою. Міг принаймні хоча б подякувати за сина. Ще невідомо, народить йому дитину його пасія чи ні. А в них є чудовий син, якого вона народила у муках, потім стільки часу боролася за його життя, коли той хворів. А Андрієві байдуже… Пішов, не подякувавши ані за сина, ані за молодість, яку вона йому віддала. І все це заради якоїсь лахудри, котра змогла звабити чужого чоловіка!

Мирослава себе так