Пан Тадеуш - Адам Міцкевич

й вісті ті не хто, як Робак, ознаймив. Тим часом за кордон пошлімо шпигунів, Самі ж готуймося тихесенько…» «Чекати? — Кропитель закричав. — Чекати, виглядати? — За те Кропителем Добжин його назвав, Що булаву страшну він гудзювату мав Для бою, зовучи на жарт її Кропило. — Чекати, гем-трем-брем, — ото розумне діло! Чекать і утікать?… Я в Пруссії не був, Та простим розумом давно уже збагнув: Кропити — то кропи, вмирать — так сповідайся, Ріж, бий, ломи, лупи, дороги не питайся! Ну, що там бернардин, що Робак? Той робак, Хто лізе до нори від страху, як бабак! Довідини! Шпиги! Гем-трем, ото мудрота! А я кажу: кропи, коли кропить охота!» «Кропити!» — в відповідь на теє заревли Коновка (прізвисько таке йому дали За штуцер, що його коновкою назвав він) Та Бритва, шаблею тонкою всюди славен. «Кропити! Хай живе Хреститель! — їм услід Завзятці крикнули. — Кропилу много літ! Геть Пруссака! Тхора! Такі пристали речі Тому, хто в каптури ховається чернечі!» Розважний Кроликів почувся відповіт: «Робака знаю я — то не робак, а кріт, І вирив не одну свого він часу нору, Не хочу я пускать на вітер поговору, А тільки — я його впізнав… О, то чернець! То штука!.. Покладім цій справі ми кінець, Коли тривога вся пішла від бернардина, Коли в його словах розмові цій причина. Чого ви хочете, нарешті?» «Як? Війни!» — «Якої?» — «Із царем!» — «Ну, та й народ чудний!» — «Кропити, гем-трем-брем!» — «З коновки поливати!» — «Голити бритвою!» Аж тут Пруссак благати Почав, щоб слово знов дали йому. «Війна — Що в світі краще є? Усяке, певно, зна, Що й я колись хрестив, хоча і без кропила, Проклятих пруссаків, тих, що мене хотіли У річці змолоду втопить під п’яну руч». «Ну, й молодець за те. Так не тягни, не муч, Наважся, гем-трем-брем, і нумо всі кропити!» «Кого? За що? І як? Сам, братику, скажи ти, Чи ж можна виступать отак, без міркувань? Повстання? Знаємо ми лад і для повстань: Конфедерація, нарада, певні плани, Щоб наперед було усе достоту знане!» «Дозвольте і мені докинуть слово-два: У ділі спільному хай кожна голова Помислить, — Бухманів на те почувся крик (Він одягатися в німецький одяг звик, Ще й німець прізвищем, а справжнім був поляком І міг по-вченому сказать у ділі всякім Промову. Економ одного із панів Сусідніх, чесно він майна його глядів, — І шану від усіх мав за такі прикмети). — Шановні земляки! За зле ви не візьмете, Коли в дискусіях, що їх ми почали І путь належну їм промовами дали, Свої я висловлю окремі міркування. Промовці декотрі накреслили питання, А розв'язати їх належить нам усім. Повстання, кажете? Спочатку ухвалім Порядок, щоб за ним провадити дебати. Найперше, думаю, нам слід поміркувати, Який же наслідок оте повстання дасть, Яку воліємо у себе мати власть. Отож загляньмо лиш в історію. Колись Зібрались дикуни на лови, чи зійшлись Нежданим ворогам рішучу одсіч дати: Держави зародку повинні ми шукати  У цьому. Джерело законів тут і прав, Бо зовсім то не бог нам лад і устрій дав, А між громадою та владою контракти…»[134] «Контракти? Київські? Ну, далебі, дивак ти! — Забік не витримав. — Не буду вже казать, Хто, пане Бухмане, царя нам міг послать — Чи бог, чи, може, чорт. Аби-но тільки скинуть!» «Оце дак так! Царі нехай із кодлом гинуть, — Хреститель підхопив. — Кропилом москалів По голові! Плюск-пляск! Ти добре говорив, Та чоловіча річ не говорить, а бити, Кропити, впень рубать, на закришку кришити!» Тут Бритвин голосок озвався: «То-то-то! Та сили б нашої не подолав ніхто, Коли б ти Різочку, Матвію, до Кропила У пару приєднав. Таке б тут закипіло, Що тільки-но держись! Я голову свою Команді Різочки покірно віддаю!» «Команда! Слово це годиться на параді! — Хреститель вимовив. — У Ковенській бригаді[135] Команду мали ми, і любо пригадать: Як бити — бити в лоб! Як брать, то не давать! Шах, мах — і справа вся!» «Ото