Пан Тадеуш - Адам Міцкевич

Сопліца гине!» — «Гнобитель!» — «Душогуб!» На ці слова Пруссак Озвався: «Братики! Чи вже ж то можна так Необмірковані робити постанови? Збагнімо: у Судді був брат колись, панове, Шаленець і гультяй. Так Судію карать За брата? Він же що? І хто посмів назвать Його гнобителем? Котрий із вас не видів, Що за столом своїм частує, як сусідів, Він простих мужиків — і спини гнути їм, Доземно кланятись боронить. Ще візьмім Таке: податки він за них частенько платить, На допомогу їм чималі гроші тратить (А цього не чувать і в Клецьку голоснім, Хоч по-німецькому хазяїнує в нім Пан Бухман)… Ще скажу: зо шляхтою Сопліца Не судиться, — то ви з ним лізете судиться! А що веде процес із Графом, — нащо ж нам У справи багачів мішатись, бідарям? Гнобитель Судія!.. Таж ми його з дитини Ще пам'ятаємо! Всі звичаї країни Він свято береже, бо сущий є поляк! Добжинські, братики! Признайтеся, що так! Нарешті — чи не сміх до справ мішать великих Дрібниці?» «Як же то? — Гервазіїв у криках Розлігся голос. — Як? Скарати гультяя — Дрібниця?» «Плюск і пляск! Хай гине Судія!» Тут Янкель, що прибув у справах до Добжину, Промовив: «Ну, і я слів декілька докину, Коли дозволите. Ну, я єврей собі, Отож Сопліці я не родич, далебі, Хоч він добро мені не раз велике діяв, — Бартоломіїв теж я знаю та Матвіїв, — Його шаную я — шаную й вас… Проте На діло ви собі збираєтесь пусте! Жовніри поблизу, Асесор у Сопліци — Подасть їм гасло він — і горе окоїпиться На вас. Нарешті є, згадайте-но, тюрма, Уряд, поліція… Французів ще нема, І навіть, от як був я з гендлем у Білиці, То від знайомого єврея з-під границі Чув, що коли прийдуть, то тільки навесні. Тоді й зміркуєте, чи битися, чи ні Вам із Сопліцою, — тоді лише, панове… Тепер послухайте: якраз для вас готовий У нашій корчмі стіл і дещо для стола, Бо ж Янкеля, синка, недавно сповила У мене Сура. Син, щоправда, не єдиний, Та веселитися достатні є причини, І всіх запрошую у мене погулять. Баси та бубни є, скрипок і не шукать… А знаю: пан Матвій (така його натура) Старого липівця і нового мазура Аматор. Мазур є, найдеться й липовець». Промова шляхтичам припала до сердець І зворушила їх. Почулися в громаді Веселі оплески та повітання раді, Аж раптом Ножика підняв сердитий Шрам На Янкеля: «Гей, ти! Навіщо здався нам? Чого приліз сюди — і до чужого проса Навіщо довгого уткнув свойого носа? А пан Пруссак тому, що кілька тих берлин[138] Із хлібом Судії колись провадив він До Пруссії,- навік Сопліці підрядився За фактора?[139] Чому ж на задні не дивився Колеса? Пригадай: колись ще батько твій Од пана Стольника — хай бог йому святий У небі царство дасть — возив по двісті барок, — І з того багачем став на увесь фільварок. Добжинські! Хто в дворі Горешковім бував За найближніших слуг? Хто від Горешка мав Найбільшу звіреність? Хто з нього наживався? Для кого він про хліб ласкавий піклувався У короля? Чиї права він боронив У трибуналі? Хто у нього пив і їв? І зрадити його? Для кого? Для Сопліци?! А що Сопліца вам? Чим міг вам піддобриться?» «Нічим, — Коновка тут, — а тільки кирпу гне, Хоч сам із шляхти. Ох, зневажив він мене! Як доньки я справляв весілля, — для звичаю Покликано й Суддю. От меду наливаю Судді, а він мені: «Е, годі! Я ж не звик Так трунки дудлити, неначе брагу бик! Ви, шляхтичі, п'єте, як воду, мед і вина!..» Туди ж пак! Пан який! Стій, бісова личино! — Звелів я силоміць йому до горла лить… Тепер Коновкою іще б його скропить!» «Отож-то! Знав і я недавно, цього року, — Кропитель підхопив, — з Сопліцою мороку. Є син у мене — що ж? Через Сопліцу так Із глузду з'їхав він, що звуть бідаху — Сак![140] Пощо (кажу було) до тої Зосі ходиш? Не