Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

Реальність.

— Ти дивилася мою сторінку?

Дивлюся сторінку. Я тепер вивчаю бажання чоловіків, їх вимоги до жінок, це потрібно мені для книжки. Француз. Ім’я вимовити не можу, тому скажемо, Жак. Шукає жінку «підкаблучника», так мені трактує перекладач. Що ж, пишу, що підходить, я маю патріархальне виховання, чоловік повинен бути головою сім’ї. Написала, виявилося, зовсім не по темі. Перекладач трактував невірно, все мало бути навпаки. Він хоче підкорятися жінці.

— Я буду твоєю покоївкою, — пише. Такого ще не було, хай буде покоївкою.

— Ти будеш допомагати мені роздягатися? — запитую.

— Ти одягнена? Я зовсім роздягнений! Я люблю бути роздягненим!

— Я одягнена, щоб покоївка могла мене роздягнути.

— Так моя пані! Я допоможу тобі роздягнутися. Що ще накажеш мені, моя пані? Що я повинен далі робити?

— Дуже жарко сьогодні, приготуй мені ванну.

— Добре моя пані! Я приготував, що потім?

В цьому місці я виходжу з ролі, і прозаїчно пишу, що мені пора йти на роботу, продовжимо завтра і прощаюся з Жаком.

Хай Жак відпочиває, а я маю знову проблеми. Черговий раз мінятиму загальну композицію книги. І знову причина, Мовчун. А у мене вже був і кінець написаний, гарний щасливий кінець. Тепер не знаю яким він має бути. Я не витримала дивитися, як вони мордують один одного, стала давати поради. Врешті, любов є любов, я хочу щоб Мовчуну було добре. Киця йому підходить більше, ніж я, вона заможна, живе поряд нього, і схоже, що його фінансує. Тому я написала до Мовчуна лист від себе, Івана.

— Мовчун, мені подобаються твої почуття до Киці. Тільки мені здається, що в неї не потрібно просити любов, а мужньо ту любов брати. Їй потрібний чоловік самодостатній. Який може реалізувати себе без неї. Вона дуже боляче реагує на запитання про тебе. І ревнує тебе до тебе всіх. Дві хороші людини мордують один одного. Вибач, як що я втручаюся не в свою справу. Любов не можна випросити, а ні в тебе, а ні в неї, а ні в кого, то не цукерка.

— Цілковито з тобою згоден! — Відповів мені Мовчун.

Не зрозуміла з чим саме він згодився. Тільки тепер мені потрібно перетрясти всі начерки по сюжету, все будувати інакше, щасливий кінець писати по-іншому.

Віртуальність.

Над водою курився туман, хвилями накочував на берег. ВОНА стояла на березі і вглядалася в туман. Прислухалася, іноді чула стук копит по каменю. Чекала. І все ж, коли з туману вийшов чорний одноріг, здригнулася. ВІН сидів верхи на однорозі. Туман згладжував деталі, та був красномовним і сам силует. Подумала, як буде довго дивитися, не зробить того, що потрібно, а тому вдарила батогом по крупу. Чорний одноріг з вершником зникли в тумані. Здається зачепила його по нозі, та це вже не мало значення. Не має пісні на душі, виставила поперед себе руки і зробила крок в тумані. Пальцями відчула кору дерева, зробила ще крок, щоки торкнулася мокра гілка, схоже хвоя, а може й ні. Знову стук копитом по каменю, напружилася, з туману вийшла біла одноріг. Схилила голову до голови, обняла погладила.

— Не зараз, тільки не зараз. Я не можу зараз їхати на тобі. Я не знаю, що я можу і що я маю робити тепер.

Пішла берегом в тумані. Мокра спідниця обліпила ноги. Позаду йшла біла одноріг і невдоволено фиркала.

— Я також не вдоволена! А що зробиш?

Йшла по мокрому піску і слухала шум моря. На що ще можна надіятися? Пора приймати рішення, яке давало б їй можливість не залежати ні від кого, а особливо від нього. Так і йшли через туман.

Реальність.

— В мене був такий випадок, — сказав Юзліс, розливаючи каву.

— Я по інтернету листувався з однією москвичкою. Симпатична на фото, білява, досить молода. І така мудра, з почуттям гумору, цікаво пише, дуже грамотна. Нам було цікаво листуватися. І от одного разу вона пише: «Роби як захочеш, але я не та, що писала. Хочеш далі листуйся зі мною, хочеш ні, як ти вирішиш так і буде. Я раніше жила в Москві, а зараз я живу в Ізраїлі, і мені років на двадцять більше, ніж писала, я не думала, що наші стосунки зайдуть так далеко. Мені подобається з тобою листуватися, але як що ти не захочеш далі писати, я не ображуся.»

— Я що. Все рівно я її ні разу не бачив, фото було її, але дуже давнє, все спілкування в нас йшло тільки по інтернету. Пишу їй, що яке то має значення, будемо листуватися далі. Ми листувалися, але все якось уже було не так. Відносини вже не були такі, як раніше, хоч здавалось би, яка різниця. Листування стало затухати, все рідше й рідше, і все скінчилося.

Юзліс докурив «цигарку під каву», прибрав кружки.

— Ти ніколи не кажи на тому сайті, що ти жінка, краще просто «зникнути» з сайта.

Реальність.

Дійсно, можна зникнути з того сайта, адже є і інші сайти, на одному з них француз Жак — «моя покоївка» розхвилювався з самого ранку.

— Де ти, моя пані? Що ми робимо сьогодні? Ти бачила мої нові фото? Зайди в мій приватний альбом, я зробив тобі доступ.

— Я не вмію заходити в приватний альбом, не знаю, як це зробити, як що хочеш пришли фото по емейлу.

Прислав. Таких членів в мене ще не було. Добавила в теку до колекції. Мені перший раз чоловік прислав фото дупи з фалоімітатором в ній, хоч можливо, та штука по іншому називається. Буду вважати, що я «свою покоївку» вигнала за розпусту. Відповідати йому не стала.

Реальність.

Випила чаю, заспокоїлася та зайнялася полячками. І так,