Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

— На цей раз був в інших гостях.

Говоримо про різне, і знову повертаємося до інтимного.

— Я в інтимному свята. — Відповідаю.

— Навіщо? Якась секта?

— Ні, Петер, не секта. Без великої любові не хочеться. А для тебе любов, це важливо?

— ’’Важливо», це занадто слабке слово, недостатнє. Та птаха дуже рідко, не часто (та і не до всіх) залітає. А час не гальмує.

— А без любові це настільки, не те, що не варто й заводиться.

— Ілентина, я цілком інакше це бачу. Але ми різні, от і живемо відповідно по різному.

Ми обговорили в чому ми різні. Осудили «ярлички» на вчинки. Петер переконаний, всі наші «табу» сидять у нас в голові і заважають отримувати задоволення. Робимо перерву на каву і повертаємося до розмови.

— Ілентина, ти лукавиш. Пропонуєш поговорить і відразу починаєш з запитання. — Одесити, він завжди одесит. На кожне моє запитання, два запитання у відповідь.

— Полячка мене доводить, Петер. То провокує, то звинувачує в розпутстві. Як бути з «бабами»?

— От поспівчувай!

— Угу! Складно нам — «чоловікам». Підкажи як чоловіки себе ведуть, а то палюсь.

— Ілентина, як підкажеш? Залежно з ким і як вона.

— Вальтанута на всю голову, Петер.

— Це не рідко.

— Що робити? Запрошує мене в гості.

— Брехати залишається. Жінки придумують, брешуть, що діти, гроші.

— А що брешуть чоловіки? Що брешеш ти?

— Тобі видніше, що чоловіки брешуть. Мене виховали, що я не брешу. От і живу таким чесним, правда іноді можу промовчати.

— Мені важко промовчать, я ж жінка, ти знаєш.

— Полячка інакше думає.

Ох, не знаю я, що думає полячка, і чи думає взагалі. Іноді мені здається, що ті поляки розподіляють між собою ролі, аби з мене познущатися. Розважаються, а я страждаю. Якийсь час Петер відволікається, розмовляє з кимсь своїм, потім, пізно увечері стукається до мене.

— Привіт! Не спиш, кобєтам голови дуриш?

— Ні, Петер. Свою голову фарбую.

— В зелений, як для літа, і трошки жовтого? Файно!

— Ще й як файно! А ти зараз по «бабах»?

— Грубиш про дівчаток! Хіба так можна?

— Дістали!

— В койку зазивають?

— Та взагалі то ні, а так — «стій там, іди сюди». Не знає, що хоче, матюкається, а я не можу.

— Це вона заграє.

— Я вже дурію, від такого загравання. Що порадиш?

— Мінять стать напевно. — Петер з мене також знущається. А як же, зараз терміново поміняю стать, щоб всіх жінок задовольнити!

— Я поки «залягла» і затихла, відсиджуюсь в кущах, може вона мене кине, надіюся.

— Хіба це по чоловічому? А самій першою покинуть! Мов втомився бути один, поряд є живі красиві жінки, все виходжу в реальність, і так далі.

— Я десь так і зробила. Написала, що люблю своїх двох подружок в реальності. Полячка поки що не пише.

— Ліпше б звичайно цифру побільше, але дві також нічого.

Я не все розповідаю Петеру. Мовчу про те, що Киця така ж ревнива, як і я. Ревнує без розбору до кожного і всякого. Все повинно бути тільки її, схоже вона така ж як і я «недокохона» в дитинстві. Має великі комплекси. Боюся, що як би узнала хто я, то убила б мене одним ударом кулака.

Реальність.

— Курва, перестань, Арій, пердолити глупоту!

Киця як з ланцюга зірвалася, не пам’ятаю на яке моє запитання її так понесло. Запитала я, як завжди про Мовчуна.

— Те що Мовчун про мене мовить, то одно, напевно має до мене прив’язаність. Частинку свята йому показала, що можна жити інакше. Не знаю для чого весь час повторяєш те саме. Я закохуюся весь час різних чоловіків. Що тиждень в іншого. І так мені є суперово. Не розмовляймо про дурниці. Для чого так мною цікавишся? Подобаюся тобі? Мовчун має повно своїх жінок біля себе, але не мене.

Чому Киця думає, що Мовчун мені, Івану, для нього я Іван, щось розповідає про неї. Він ні про кого мені не розповідає, майже не говорить зі мною зовсім, тому й запитую в Киці весь час про Мовчуна. І що її так завело цього разу? Як би була до нього байдужа, так би не кипіла. Я написала їй, що щось не сходиться, або я помиляюся, або вона обманює мене, або обманює себе. Десь так. Схоже я її переоцінила, вона не на стільки розумна, як я думала, або з чоловіками в неї не все гаразд, дуже гостро сприймає цю тему.

— Ти помиляєшся. Для чого б мала тебе обманювати? Дай мені логічну відповідь. Розмовляємо про дурниці. Ти живеш в світі дамсько-чоловічих інтриг, а я живу як хіпі. Як хочеш мене побачити і довідатися ким я є, то приїдеш. Чому не розмовляємо про музику, про те що робиш в мистецтві, тільки хто з ким трахається. Чи це є нормальне?

Це не нормально. Тим більше, що я її не запитувала хто з ким спить, то й так ясно. Попросила була тільки розповісти про Ровериста, та як довго вона була близька з Мовчуном. І почалося.

— Я шукаю відповіді на інші запитання, а ти шукаєш — холера знає чого. В мене того не знайдеш. Дуже ти підозрюєш, може сам є кретином, то так міряєш людей своєю міркою. Затям собі, що пишеш до мене, я то й так обминаю чим подалі, широким колом.

А для чого обминати? Я вирішила трохи образитися і помовчати, та не встигла, Киця продовжувала.

— Є ще одне розуміння, для чого то пишеш. Якась жінка закохана в Мовчуна, хоче