Правда про секс. Ілентина - Валія Кіян

Дякуємо друзям реальним і віртуальним, дякуємо знайомим і незнайомим людям, всім хто поділився з нами своїм здобутим сексуальним досвідом і чия скромність не дозволяє нам назвати їхні імена.

Всі події і персонажі в книзі видумані і всяка подібність з реальними може бути тільки випадковою.

Я, Ілентина, вирішила написати роман про секс. Розпитала людей знайомих і незнайомих, що таке секс? Який секс вони мали? Потім, як зуміла, так написала. А ще я мріяла, яким секс міг би бути.

Реальність.

— Я розповім вам притчу, — сказав Арій.

— Я не знаю чия вона, не запам’ятав, але мені сподобалася. Так от: «В одному селі жителі зібралися і вирішили послати молодого односельчанина, щоб він знайшов Правду, побачив, як вона виглядає і потім розповів їм. Вона напевно дуже красива, думали вони, бо немає нічого краще ніж Правда. Пішов він, ходив довго і зустрів красиву жінку.

— Ти мабуть і є Правда? — запитав у неї.

— Ні. Я — Брехня, — відповіла.

Далеко зайшов, багато бачив гарних жінок, але серед них не було Правди. То Брехня, то Напівбрехня, то Кривда. І нарешті хтось сказав йому, що отам за селом в халупі живе Правда, але вона дуже страшна. Пішов він туди, бо мусив бачити Правду. Дивиться, а там така страшна жінка.

— Ти Правда? — запитує.

— Так, я Правда.

— Але ж ти така страшна.

— Знаю! — відповідає — Я дуже страшна, це правда.

— А що ж я людям скажу, вони думали, що ти красива.

— А ти їм збреши!

Віртуальність.

Велике золоте сонце заходить в море. Берег, на виступі скелі двоє, ВІН і ВОНА. Хвилі перемивають пісок. Трохи далі від берега пасеться табун однорогів.

Голос за кадром:

— І де вони займуться сексом? На нагрітому сонцем камені? На пляжі на мокрім піску? У воді?

На кам’яних брилах вже нікого немає, немає на пляжі, немає на березі, немає у морі, але над морем в польоті освітлені останніми сонячними променями вони кохаються.

Реальність. Минуле.

Літо. Велика спека. Людна міська вулиця, старі будівлі, пам’ятники архітектури, вимощена великими каменями бруківка. Троє чоловіків сидять на узбіччі на бордюрі і п’ють пиво (тоді ще можна було пити пиво на вулиці). Дві жінки стоять поряд, розмовляють між собою і з чоловіками. Ілентина говорить:

— Таленка, я маю тобі щось сказати. — Відходять. — Твоєї сестри кавалер, сидить на землі в шортах, він без трусів і все його, «хазяйство», що має в шортах, видно через штанину. Попередь його, хай так не сідає, багато людей бачать, що в нього там.

Таленка йде на те місце де раніше стояла Ілентина, дивиться, повертається до неї.

— Так все дуже добре видно. Але я не можу про це сказати йому, я попрошу зробити це свого чоловіка. — Відкликає чоловіка, шепоче йому. Чоловік йде на те ж місце, дивиться, потім повертається до жінок.

— Так він без трусів, все "хазяйство» видно. Але ж є на що подивитись! То не соромно показати! Якщо я скажу йому, що видно, він буде почувати себе ніяково. Як бути?

Поки вони думають. Двоє чоловіків, що ще сидять, захоплюються розмовою, повертаються, один до одного обличчям. На шортах робиться складка і закриває видовище.

Віртуальність.

Над містом вітер розгортає грозові хмари. На хмарах в світлі блискавок видно як ВОНА обнімає ЙОГО. Краплі вологи на шкірі виблискують при кожному спалаху. Переплітаються руки, ноги.

— Які пестощі ти любиш?

— Я соромлюся сказати.

— Говори, не соромся.

Розвівається наелектризоване волосся. Сильна чоловіча рука обіймає жіночі плечі. Сріблясті хмари окутують їх.

Реальність.

— Новий рік Ріна зустрічатиме в Європі.

— Це добре?

— Не знаю. — Таленка замислилася. — Може й добре. Вона листувалася по інтернету з одним чоловіком і поїхала зустрітися з ним, щоб побачити один одного.

Таленка заховала мобільний телефон до кишені, одягла на руки рукавиці, підійшла ближче до Ілентини. Під ногами скрипить сніг, з гори на пластикових тарілках з’їжджають діти.

— Ріна освоїла комп’ютер?

— Ні. Дочка прописала її на сайт знайомств, вона вже не живе зі своїм колишнім чоловіком, і діти підтримують її.

В Таленки знову дзвонить телефон, вона дістає його, відходить. Поки Таленка говорить по телефону, до Ілентини підходить Арій.

— Не вірю я в знайомства по інтернету.

— Чому? Яка різниця де познайомитися? Чи чоловікам обов’язково потрібно полапати жінку? — Арій закурює цигарку, відганяє рукою дим, переходить, стає від Ілентини з другого боку, щоб дим не заважав. — Чоловікам потрібно жінку бачити, а то і написати можна, що завгодно, і фото виставити не своє.

Повертається Таленка.

— Це знову Ріна дзвонила.

— Як що вона так часто дзвонить, значить їй там не подобається.

— Він хоче сексу. І говорити вони не дуже можуть, язиковий бар’єр заважає.

Знову дзвінок. Таленка навіть не встигла одягнути рукавицю, дмухає на пальці, щоб зігріти, бере мобілку. Арій проводить її поглядом, говорить до Ілентини:

— Хіба Ріна не знала, коли їхала, що він захоче сексу? Їй що, шкода ноги розставити?

Ілентина сердиться, дуже дратує таке ставлення до жінок.

— Вона йому не дала!? Це що, цукерка? Їй шкода розставить! А тобі? От тут Ханя давно тебе хоче. Що, тобі шкода вставить? Так, Ханя трошки страшнувата, той що? Легко полюбить молоду і красиву, любий