Українська література » Сучасна проза » Семен Жук і його родичі - Олександр Якович Кониський

Семен Жук і його родичі - Олександр Якович Кониський

Читаємо онлайн Семен Жук і його родичі - Олександр Якович Кониський
з розлукою, підняла страшну хуртовину!.. а тут наче на зло повз вікна пройшла Рися по саду!.. Джур загорівся ще більш и тут то натура дала ёму знати, що вона не признає й не хоче признавати ні яких матеріяльних розчотів… що який-б не був матеріяліст, але мислить про те, що «коханєм ситий не будеш», натура дозволяє тілько тогді, коли страсть не запалала ще усією силою свого огню, поки сила любови не обхватила ще усіх нервів, усёго орґанізма! тілько тогді!.. а в час хуртовини серця не застановиш ёго чувств, як не зупиниш людскими руками тієі хвилі, котру жене сердитий вітер по воді!

Джур вибіг в сад и догнав Рисю. Рися йшла задумавшись.

– «Добрий день!» сказав Джур.

Рися здрігнула. Голос Джура наче електрична искра пробіг по її жилах.

– «Добрий день!» одповіла вона.

– «Що се ви так рано вийшли на прогульку? спитав Джур.

– «Так! я давно вже встала… не гарно спалось… а ви давно встали?»

– «Я вже вложився…»

Обоє замовкли… Джур подивив ся на Рисю: очи її здались ёму вохкими: от-от викотяться з іх слёзи.

– «Орино Йвановна!» сказав Джур, «скажіть мені правду: ви плакали?»

– «Ні!»

– «Чого ж ви такі смутні?»

– «Я?.. ні, я не смутна… я так собі… а може й… у кожного є своя печаль… єсть вона и в мене…»

– «У вас? печаль!. у ваші літа!»

Рися глянула на Джура…

– Скажіть мені, Орино Йвановно! яка у вас печаль? чого вона? може я поможу вам?» Джур взяв Рисю за руку и стиснув. Рися не однимала своєі руки…

– «Скажіть!» допитувався Джур дивлячись в вічи Рисі.

– «Не поможете… не схочете…»

– «Я не схочу! я!.. Рисю! хиба ви не примічаєте, що я… я люблю вас!.. Рисю, мила моя Рисю! чи любите ви мене?»

Рися нічого не одповідала, тілько поблідла и затрусилась наче в пропасниці…

– «Що ж, Рисю! ви мовчите? ви не любите мене?»

– «Ні!.. я люблю вас…» єле чутно промовила Рися…

Джур нагнувся и поціловав її.

– «Ви завтра поідете?» тихенько спитала Рися.

– «Завтра!» одповів Джур. У Рисі полились слёзи.

– «Пустіть мене!» сказала вона однимаючи руку… «пустіть! идіть собі в кімнату… я піду в ліс… не йдіть за мною… не хочу…» и вона швидко пішла на перед. Джур стояв увесь в огни, голова горіла, серце билось, він сам був не свій!..

«Антоне! Антоне! де ти?» гукав Семен. «Йди чаю пить.» – Але Джур не чув нічого! перед ним стояв образ Рисі, в ушах ёго чулись слова її «ви завтра ідете…» він задихався!..

«Антоне!» скрикнув підходячи до ёго Семен. «Ти глухим став, чи що? – кричу, кричу, зову тебе, а ти стоіш наче вкопаний й не чуєш.»

Джур подивився на Семена.

«Та що се з тобою Антоне! чого ти такий червоний?»

– «Що зо мною?» одповів Джур… «3о мною те… що я… я люблю твою сестру Рисю!»

Жук ні з роду не сподівався такоі одповіди, не знав що й сказать и мовчав.

– «Чогож ти мовчиш, Семене! хиба не чув, що я сказав?» «Чув, та щож мені казать?»

– «Що казать!.. Боже мій! и ти не знаєш, що казать!.. та ти порадив би мені, що діяти! говори швидче, говори.»

Джур взяв Семена за руки и стиснув іх з усієі сили.

«Ай!» крикнув Семен, «постій! не дави так боляче! та що се ти, Антоне!.. як же се так!.. ти спочинь! дивись, як од тебе палить жаром. Ходім у хату!»

– «Ні, в хаті душно… не піду… ти мені кажи, що діяти?»

«Та що-ж я тобі скажу? Рися знає, що ти любиш її?»

– «Знає.»

«Що ж вона?»

– «И вона мене любить.»

«От – як! гм!.. ну се ваше діло, я тут нічого…»

– «Бач! нічого!.. я у ёго поради прошу, а він «нічого»… геть! йди собі!..»

«Чуєш, Антоне! ти справді тепер не при собі… Ходім у хату та спочинь, а послі порадимось.»

– «Тривай, я й тут спочину…»

Пройшло більш години: Джур и Жук сиділи мовчки… Як ось прийшов Иван и сказав:

– «Пані ждуть вас до чаю.»

«Зараз прийдемо. Ходім!» сказав Жук.

Джур мовчки встав и пішов; але прийшовши в дім, повернув у свою кімнату и просив принести ёму туди чаю. Матери Жук сказав, що Джур втомився пакуючись и хоче спочить, и взявши чай сам поніс ёго Джурови…

– «Ну, Семене! щож ти мені скажеш: піде Рися за мене, чи ні?» спитав Джур трохи згодя.

«Не знаю…»

– «А ти як думаєш?»

«Я?.. мені здається, коли вона тебе любить… тілько, що вона ще дитина… Сам ти знаєш, що її заміж ще дуже рано… нехай би ще погуляла…»

Джур підскочив. «Рано!.. се-б то вона мені не пара… так?» спитав Джур, глянувши грізно на Семена.

«Ні! не так!.. ти не горячись, осядься трохи… Ти лікар и лучше мене знаєш, що ранні браки шкодливі… Ти розмисли гарненько: коли ти кого любиш, так не захочеш зробить того нещасним… а хиба Рися буде щаслива, вийшовши заміж у такі дитинні літа?…»

– «Я й не кажу, щоб зараз вона виходила за мене… можно щось и підождать… але чи ти згодишся на наш брак?»

«Хиба я що?» одповів Семен… «я Рисі не батько… не мені з тобою жить, у неі своя воля є… Се як вона сама захоче та матуся…»

– «Чи вже ж матуся стане суперечити?» спитав Джур.

«И про се я не знаю; сам попитай у неі…»

А Рися тим часом зайшовши у ліс втирала дрібні слёзи. її душило те, що «він завтра поіде, ёго завтра вже не буде»: більш ні про що Рися й не думала! Ій и на гадку не прийшло, чи жениться він з нею, чи ні; ій хотілось тілько, щоб вона ёго бачила, чула ёго голос, говорила з ним, щоб він не іхав. – Виплакавшись Рися вернулась до дому, прийшла в свою кімнату, замкнула двері, вмилась; тогді одімкнула замок в дверях и сіла.

Несподівано для неі війшов Семен.

«Де ти Рисю була?» спитав він.

– «У лісі гуляла…» одповіла.

«И чаю не пила?»

– «Ні! я встала рано, напилась молока и пішла гулять.»

«Одна?»

– «Одна! хиба мені первина?»

«А Джура не бачила?»

– «Бачила в саду…»

«Що він тобі казав?»

– «На що се ти допитуєшся?»

«Я знаю, що він тобі казав…» сказав Семен и всміхнувся.

– «Коли знаєш, так на що питать!»

«Рисю! скажи прямо: ти любиш Джура?»

Рися зачервоніла, спустила у низ очи и тихенько промовила: «Еге!»

Відгуки про книгу Семен Жук і його родичі - Олександр Якович Кониський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: