Найкращі часи - Галина Сергіївна Ткачук
І дві пари жіночих рук принесли його в простирадлі додому. Дід у ньому зігнувся і провис.
І всі стільці у кімнаті, де він лежав, були кольорові, а на стіні висіла картина «Купання червоного коня».
Над ним проспівали шкіряний священик та металевий тромбон, і крізь повітря, температурою мінус нуль, дід покрокував у наступні місця, а життя віддав до рук того, хто його і позичив.
* * *Після похорону онуки лягали спати під червоного коня, і хтось плакав.
А хтось сказав: «Ходімо і побудемо першу ніч на могилі!»
Їхній шлях ішов далеко-далеко, навколо нього лежали земля і порох, у землі сиділи жовтаві насінини різної рослини.
Ніхто нічого не бачив у темряві.
Дорогою ішли їхні сірі черевички. Сірі у темряві, а насправді — кольорові.
Їхні сірі черевички ішли за місто і через село, в якім собаки заливалися чотирма голосами, і щось гуділо, як здоровенний комах.
* * *Кольорові черевички крокували уздовж траси, і на них дивилися з придорожніх щитів великі кольорові обличчя, напівприховані в темряві, й ніжно-фіалкові реклами «Мілка» і червоно-білі реклами «Лайф».
Вони вийшли на поле, коли небеса уже починали бути барвистими.
Раптом!
Їм здалося!
ніби звідусіль
їх оточили
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Коні КоніWhen suddenly Johnny gets the feeling he's being surrounded by horses, horses, horses, horses coming in all directions white shining silver studs with their noses in flames.
He saw horses, horses, horses, horses…
Patti SmithЇхній дід ковзнувся на кризі, й спалахнуло світло біле і червоне.
І дві пари жіночих рук принесли його в простирадлі додому. Дід у ньому зігнувся і провис.
І всі стільці у кімнаті, де він лежав, були кольорові, а на стіні висіла картина «Купання червоного коня».
* * *Над ним проспівали шкіряний священик та металевий тромбон, і крізь повітря, температурою мінус нуль, дід покрокував у наступні місця, а життя віддав до рук того, хто його і позичив.
* * *Тієї ночі покійний дід снився своїй бабі весь голий. Він стояв у глибокім ручаї. І казав: «Я не можу вийти, бо в мене нема більше одежі». Одна його нога ніби була синя, друга — зелена, так само і руки, а тулуб був увесь ніби покритий вохрою, а волосся спадало різнобарвними прядками, як на весіллі — стрічки.
* * *Їхній християнський звичай забороняв спалювати діда. Забороняв Вогненний Стовп і Вибух, і Червону Селю зі Світла.
Тому баба спалила лише дідовий одяг. Він лежав різнобарвною купою, в якій синій із зеленим перемагали, тож онукові довелося для гармонії покласти на купу кілька своїх жовтавих футболок і червоний носовик.
І мертвий дід через одежу показав свій Вогненний Стовп, Вибух і Феєрверк, яким увесь очистився.
— І від усіх скорбот своїх ізбавився, — додали пошепки онуки, коли побачили червоні спалахи і сині вогняні гаї.
* * *Після похорону онуки лягали спати під червоного коня, і один із них плакав.
А інший сказав: «Ходімо і побудемо першу ніч на могилі, щоб обрісти чарівного коня, як каже наше повір'я».
Їхній шлях ішов далеко-далеко, навколо нього лежали земля і порох, у землі сиділи жовтаві насінини різної рослини.
Ніхто нічого, дівчата, не бачив у темряві.
Дорогою ішли їхні сірі черевички. Сірі у темряві, а насправді — кольорові.
Їхні сірі черевички ішли за місто і через село, в якім собаки заливалися чотирма голосами, і щось гуділо, як здоровенний трансформатор.
Вони вийшли на поле, коли небеса уже починали бути барвистими.
Раптом!
Їм здалося!
ніби звідусіль
їх оточили
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Їхні постаті роззирнулися і побачили,
як звідусіль на них бігли
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Я розказую цю дивовижну історію, бо після неї буде іще дивовижніша.
Вайшнав
Новина незнайомої баби була така:
— Нема його. І ніколи вже не буде.
Героєм новини був не знайомий хлопцю, а тепер уже і дуже далекий, родич тієї баби.
Малому хлопцю з цього приводу дали в ручку шоколадну цукерку. Він поклав її біля себе на лавку.
Звісно, це була цукерка з панахиди.
Потім хлопчик вийняв її з фантика, з'їв, а назад загорнув маленьких камінців і поклав так само на лавку. Йому подобалося, як лежало.
Це була ще не ніч, але вже не день, лавка була довга, темно-червона.
Я розказую про свого брата.
Це сталося, коли ми були іще дуже малі.
І було отак: темна зелень, сонце заходить, лавка, сказати, вже темна. А на ній лежить ніби цукерка. Я бачу таку картину із кухні, бо двері відчинені. І я виходжу, виходить, у темне.
