Найкращі часи - Галина Сергіївна Ткачук

Тут пахло незнайомим дідом, було просторо і холодно.

«Нічого, це холодно поки що, — подумав Василій, — я за кілька годин надихаю.»

Він прикрив ізсередини вхід, щоб вітер не залітав, заліз у палець, згорнувся клубком, не знімаючи кожуха, і заснув.

Саме в цю секунду рукавичку здалеку помітив цибатий змерзлий заєць Анаколуф. Він значно прискорив крок від радості та з розгону аж забіг у рукавицю.

Василій уже міцно спав.

Заєць одразу почув тепле мишаче хропіння. Він зняв рюкзака, дістав звідти старого затасканого спальника, роздягся і заліз у нього.

Потім ніби згадав дещо: дістав кишеньковий плеєр, надів навушники і тихенько поставив свою улюблену пісню:

На цих словах Анаколуф відчув, що хтось лізе через нього до миші Василія у рукавиччин палець. Заєць від переляку сильно смикнувся, і в цей самий момент просто перед його носом нависла задумлива незнайома мордочка.

— Я — миша Симбіоз, — прошепотіла (щоб не збудити Василія) мордочка. — Я думаю вмоститися на ніч отам, у пальчику, поруч із тим, хто хропе. Він, певно, теплий.

Анаколуф кивнув і пропустив мишу. Навіть дав один навушник і поставив пісню спочатку:

Здаля почулися лисячі кроки. Заєць умів чути їх навіть крізь улюблені пісні. Він неабияк злякався! Швидко виліз зі спальника, вбрався і майже скрутив спальний мішок… Але лисяча морда уже зазирнула в рукавичку.

Лисиця була молода і втомлена.

Вона попросилася всередину дуже тихо.

Заєць Анаколуф і миша Симбіоз знали, що дуже ризикують. Миша Василій хропів і не знав.

Лисиця зняла пальто, ним і накрилася.

Аби бути у безпеці, заєць заховав плеєр і спав так.

Із отвору рукавиці все-таки піддувало.

Запала довга тиша, а потім лисиця ворухнулася й почала крутити пальто і так і так: хотіла закрити ним задні лапи, які однаково стирчали далеко за межами пальта.

Заєць зрозумів, що взагалі не засне, якщо так піде і далі, тому витяг із рюкзака запасний свій светр і кинув лисиці на ноги. Та відчула тепло і одразу відрубилася.

Але цієї миті в рукавичку зайшов якийсь бродячий пес. Його наплічник був старого зразка: явно пошитий із парашута. Собака спершу зайшов у рукавицю, зняв рюкзака, сперся на нього спиною, посидів-відігрівся, а вже потім вийшов на вулицю і закурив.

Коли заходив удруге, побачив, що пильне око зайця стежило за ним, як намистинка.

Собака кивнув зайцеві й тихо прошепотів:

— Я зараз робитиму чай. Будеш?

Заєць кивнув.

Собака теж кивнув і пішов у ніч шукати якісь годящі дрова.

Чесно сказати, заєць не знав, як робити вогнище взимку. Сказати більше: до лісу він взагалі був мало пристосований — більше подорожував електричками, товарняками, інколи автостопом.

Подекуди на етнофестивалях йому доводилося спілкуватись із такими бувалими мандрівниками, як цей собака, і Анаколуф пройнявся раз та назавжди до них великою повагою й дитячою довірою.

Собака повернувся не скоро, але з гарячим чаєм у двох кружках. У чай щедро було насипано цукру.

Заєць покрутився і дістав зі свого наплічника трохи потовченої сушки в пакетику. Чаювали мовчки. Собака розклався біля зайця, щоби було тепліше.

Коли до рукавички обережно зазирнув іще один (менший) собака, то підвів голову тільки перший мандрівний пес. Вони мовчки кивнули одне одному, менший собака розклав якесь сумнівне рядно, схоже на великий мішок, і загорнувся в нього.

Тим часом двоє мамонтів ішли засніженим лісом самотньо. Відбилися від своїх.

Вони зраділи, як забачили рукавичку, почали наближатися до неї та струшувати із себе лід.

Подивилися всередину запитально.

Знову не спав лише один старший собака. І він кивнув.

Менший мамонт швидко зайшов і примостився у куточку. Старший же залізти не зміг.

Довелося собаці вилізти зі спальника, дістати ножика з кишені й трохи надрізати рукавичку.

Коли мамонт зайшов, вони міцно закрили вхід, бо житло було уже повне, тож ніхто не мав більше прийти.

Але пізніше, коли мамонти вляглися, стало помітно, що між ними теоретично міг би поміститися іще хтось невеликий. Тоді собака знову встав, уже востаннє цієї ночі, ослабив вузол, яким було зв'язано вхід, дістав маленьку фляжку і ще меншу скляночку, налив у скляночку половинку і поставив одразу біля входу, відмежувавши її наплічником від ніг тих, хто спав, обертався навколо своєї осі й міг перекинути ногами трунок.

Саме цієї секунди в діда, який загубив рукавичку, замерзла і почала терпнути права рука. Він збагнув, що загубив, і пішов назад у ліс своїми слідами.

Коли дід нарешті знайшов свою рукавицю, то не зміг підняти, коли зазирнув — побачив там очі прадавніх мамонтів. Заплющені уві сні.

Дід зайшов у рукавицю і знайшов там для себе чарочку. Випив щось дуже гаряче і солодке, ліг між мамонтів і нарешті заснув.

Я ношу з собою ці олівці, бо вони барвисті.