Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо
Я був трохи здивований його останніми словами і дещо прикро звернувся до нього:
— Чи можна говорити, сер, — сказав я, — що на нас немає благословення Божого, після такої очевидної допомоги і чудесних визволень, бачених тут, про які я так докладно розповідав вам?
— Якщо вам завгодно буде, сер, вислухати мене, — сказав він з надзвичайною скромністю і все ж з великою гідністю, — то ви не матимете причини бути незадоволеним, а тим більше — думати, ніби я гадаю, що ви врятувались без Божої допомоги. Я сподіваюсь, що на вас лежить благословення Боже, що мета ваша надзвичайно гарна і що ви осягнете її. Але, сер, є серед вас люди не зовсім праві в своїх вчинках. Ви знаєте з історії дітей Ізраїля, що якийсь Ахан у таборі віддалив від них благословення Господа Бога і так повернув проти них його руку, що тридцять шість ізраїльтян, навіть непричетних до злочину, підпали Божій карі і понесли її важкий тягар.
Ця розмова зворушила мене, і я сказав йому, що його втручання таке доречне, а його намір такий щирий і такий по-своєму релігійний, що я дуже жалкую, що перебив його, і прошу продовжувати. А що розмова наша, здавалось, мала бути довгою, то я сказав йому, що йду на англійську плантацію, і попросив його піти разом зі мною і поговорити дорогою. Він відповів, що з великою охотою піде туди, бо там, почасти, і діється те, про що він хоче говорити зі мною. Ми пішли, і я попросив його вільно й просто розказати мені все, що він має на думці.
— Тоді, сер, — сказав він, — ласкаво дозвольте мені сформулювати кілька пропозицій, як основу того, що я маю сказати, щоб у нас не було розходжень у загальних принципах, хоч, можливо, у нас і будуть різні думки щодо подробиць. По-перше, сер, хоч ми, на нещастя, по різному ставимось до деяких релігійних доктрин, але є кілька загальних принципів, де ми погоджуємось. Перший це — Бог, що дав нам певні загальні правила, щоб ми додержувались їх і підкорялись їм. Ми не повинні навмисне й свідомо ображати його, недбало роблячи те, що він наказав, або роблячи те, що він заборонив. Хоч які різні наші релігії, але ми всі легко засвоюємо головне правило, що Бог не благословляє зухвалого нехтування його наказами; і всякий добрий християнин повинен якомога пильнувати, щоб ніхто з тих, хто перебуває під його опікою, не нехтував Богом та його веліннями. Хоч ваші люди — протестанти, і хоч як я ставлюсь до протестантства, це не звільняє мене від обов’язку дбати про їх душі і старатись примусити їх жити якомога ближче до свого Творця, особливо коли ви дозволите мені втрутитись так далеко у ваші справи.
Я все ще не здогадувався, куди він веде, але сказав, що я буду вдячний йому як за все, про що він говоритиме, так і за ласкаве ставлення до нас, і попросив поділитись зі мною його спостереженнями, щоб, як Ісав, скориставшись тими вказівками, я міг відкинути від нас усе нечестиве.
— Тоді, сер, — сказав він, — я скористаюсь вашим дозволом. Є три речі, що заважають, по-моєму, благословенню Божому зійти на ваші діла, і я буду радий і за вас, і за ваші діла, коли побачу ці речі усунутими. І я певен, сер, — додав він, — що ви в усьому цьому цілком погодитесь зі мною, як тільки я назову їх; особливо тому, що кожну з цих речей можна дуже легко усунути на ваше велике задоволення.
Він не дав мені відповісти йому якою-небудь ввічливою фразою і вів далі:
— По-перше, сер, — сказав він, — у вас є тут чотири англійці, що вибрали собі жінок із числа дикунок, зробили їх своїми дружинами і мають від них багато дітей, не взявши з ними шлюбу ніяким установленим способом, як цього вимагають закони і Божі, і людські; тому-то вони, з погляду цих законів, не менше як перелюбники і живуть у перелюбстві. Я знаю, сер, — сказав він, — на це ви мені скажете, що у вас не було духовної особи або священика будь-якої віри, щоб виконати релігійний обряд. Не було ні пера, ні чорнила, ні паперу, — щоб написати шлюбний договір та підписати його. Я знаю також, що говорив нам старший іспанець; я маю на увазі ту умову, яку він поставив їм, коли вони брали собі жінок, а саме: що вони мусять вибрати собі жінок за згодою і узяти їх кожен окремо. Проте це ж не шлюб, не погодження з жінкою як з дружиною, а тільки погодження між чоловіками, щоб уникнути сварки. Але, сер, суть таїнства шлюбу (так він звав це, бувши католиком) полягає не лише у взаємній згоді сторін одружитись, а також і в формальному й законному зобов’язанні володіти назавжди один одним та визнавати один одного. Примушуючи чоловіка утримуватись від гріха з іншими жінками, шлюб примушує його утримуватись і від іншого договору, поки існує перший і, наскільки дозволяє становище, чесно годувати дружину та дітей своїх. До таких самих або подібних обов’язків, з належними відмінами, примушує шлюб і жінку. Тепер, сер, — сказав він, — вони можуть, якщо захочуть або коли трапиться нагода, покинути жінку, відмовитись від своїх дітей, лишити їх на загибель і взяти іншу жінку за життя першої. — До цього він додав, трохи розпалившись: — Як можуть вони прославити Бога таким незаконним свавіллям? І як може зійти благословення на ваші починання, хоч які вони добрі самі по собі і хоч як щиро ви замишляєте їх, поки ви дозволяєте цим людям, теперішнім вашим підданцям, що цілком перебувають у вашій владі, одверто чинити перелюбство?
Признаюсь, мене дуже вразило це, але ще більше вразили мене переконливі аргументи, наведені ним при цьому. Бо цілком правильно, що хоч тоді вони й не мали поблизу духовної особи, все ж таки формальний двосторонній договір, складений сторонами в присутності свідків і скріплений заявою, що вони одружуються за взаємною згодою (хай би вони тільки зламали паличку між собою),
