Консуело - Жорж Санд
Іноді Альберт говорив усе це Консуело й у присутності родини — по-іспанськи, але видиме невдоволення тітки й правила чемності не дозволяли дівчині відповідати йому. Нарешті якось, опинившись наодинці з ним у саду, коли Альберт знову заговорив про те, яке щастя дає вона йому своїм співом, Консуело запитала:
— Чому, якщо ви вважаєте музику більш досконалою й переконливою, ніж слова, чому ви самі не спілкуєтеся зі мною цим способом? Адже ви знаєте музику, можливо, ще краще за мене.
— Що ви хочете цим сказати, Консуело? — вигукнув з подивом молодий граф. — Я стаю музикантом, тільки слухаючи вас.
— Не намагайтеся мене обдурити, — відповіла вона. — Раз у житті мені довелося чути воістину божественну гру на скрипці, і це грали ви, Альберте, — у печері Шрекенштейну. У той день я почула вас, перш ніж ви побачили мене. Я заволоділа вашою таємницею, — пробачте мені й дайте почути ще раз ту дивовижну мелодію, з якої в моїй пам'яті втрималося кілька фраз і яка розкрила мені в музиці ще невідомі красоти.
Консуело спробувала напівголосно проспівати мелодію, що смутно запам'яталась їй, і Альберт зараз же впізнав її.
— Це гуситський народний гімн, — сказав він. — Вірші, покладені на музику, — твір мого предка Гінко Подебрада[147], сина короля Ґеорґа, одного з поетів нашої батьківщини. У нас є чимало чудових віршів — Стрея[148], Шимона Ломницького[149] й багатьох інших, але вони заборонені імперською поліцією. Ці релігійні й народні пісні, покладені на музику невідомими геніями Чехії, далеко не всі вціліли в пам'яті чехів. Деякі з них збереглись у народі, і Зденко, який має надзвичайну пам'ять і музичне чуття, знає їх досить багато. Я зібрав їх і записав. Вони дуже гарні, і вам буде цікаво познайомитися з ними. Але почути їх ви зможете тільки в моєму притулку, там моя скрипка й усе зібрання нот. Серед них є дуже цінні рукописні збірки стародавніх католицьких і протестантських композиторів. Ручаюся, що ви не знайомі ні з Жоскеном[150], кілька мелодій якого нам передав у спадщину Лютер[151] у своїх церковних піснях, ні з Клодом Ле Жьоном[152], ні з Аркадельтом[153], ні з Ґеорґом Pay[154], ні з Бенедиктом Дуцісом[155], ні з Йоґанном Вейсом[156]. Скажіть, дорога Консуело, чи не спонукає вас інтерес до цих цікавих творів іще раз прийти до моєї печери, звідки я так давно вигнаний, і відвідати мою церкву, яку ви ще не знаєте?
Пропозиція ця хоча й збудила цікавість молодої артистки, одначе змусила її здригнутися. Жахлива печера будила в ній такі спогади, що вона не могла без тремтіння подумати про це, а думка, що вона може знов опинитися там наодинці з Альбертом, незважаючи на всю довіру до нього, була їй болісна. Він одразу помітив це.
— Я бачу, вас відштовхує сама думка про це паломництво, хоча ви й обіцяли мені вирушити туди зі мною, — сказав він. — Не будемо більше говорити про це. Вірний своїй обітниці, я не піду до свого притулку без вас.
— Ви, Альберте, нагадали мені про мою обітницю, — сказала вона, — і я дотримаюсь її, як тільки ви цього зажадаєте. Але, милий мій лікарю, ви все-таки не маєте забувати, що мої сили ще недостатньо зміцніли. Чи не можете ви показати мені тут ці цікаві твори й дати мені послухати чудового артиста, що грає на скрипці набагато краще, ніж я співаю?
— Ви смієтеся з мене, дорога сестро! Але однаково — ви почуєте мене тільки в моїй печері. Саме там я спробував змусити цей інструмент говорити так, як підказувало мені серце; до того я нічого не тямив у ньому, незважаючи на багаторічні заняття з блискучим, але поверховим професором, якому батько платив великі гроші. Саме там я осягнув, що таке музика, осягнув також, яким святотатським знущанням замінює її більшість людей. А я, зізнаюся, не був би в змозі витягти зі скрипки жодного звуку інакше, як розпростершись подумки перед Богом. Навіть якби я бачив, що ви, байдуже стоячи поруч зі мною, уважно прислухаєтеся лише до форми виконуваних мною речей, прагнучи із цікавості визначити ступінь мого таланту, то я, напевно, грав би так погано, що, мабуть, ви не змогли б і слухати. Відтоді як я трохи опанував цей інструмент, який присвятив звеличенню Господа й жаркій молитві, я ніколи не торкався до нього інакше, як переносячись в ідеальний світ і підкоряючись натхненню, яке ні викликати, ні втримати мені не до снаги. А коли в мене немає цього натхнення, зажадайте, щоб я виконав найпростішу музичну фразу, і я знаю, що, при всьому бажанні догодити вам, пам'ять зрадить мене, а пальці будуть невпевнені, як у дитини, що бере перші ноти.
— Я здатна зрозуміти ваше ставлення до музики, — відповіла розчулена Консуело, уважно вислухавши його, — і сподіваюся, що зможу приєднатися до вашої молитви з душею настільки зосередженою та побожною, що присутність моя не розхолодить вашого натхнення. Ах, дорогий Альберте, чому мій учитель Порпора не чує того, що ви говорите про святе мистецтво! Він став би перед вами на коліна! Але навіть цей великий артист менш суворий, аніж ви: він уважає, що співак і віртуоз мають черпати натхнення в симпатії й захваті своїх слухачів.
— Можливо, Порпора, хоч що б він говорив, поєднує в музиці релігійне почуття з людською думкою. Може, він ставиться до духовної музики як католик. Якби я став на його точку зору, я міркував би, як він. Якби я розділяв віру й симпатії з народом, який сповідує спільну зі мною релігію, я теж шукав би в близькості цих душ, перейнятих спільним зі мною релігійним почуттям, те натхнення, яке я змушений був дотепер знаходити в самоті, завдяки чому, може, воно й не бувало повним. Якщо коли-небудь, Консуело, мені випаде щастя злити в молитві, як я її розумію серцем, твій божественний голос зі звуками моєї скрипки, тоді, без сумніву, я піднімуся до такої висоти, якої ніколи ще не досягав, і молитва моя буде більш достойна
