Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Видеруся, як цап, — сказав Агустін. — А де твій брат? — запитав він Еладіо. — Твій братик ушився?

Еладіо стояв під стіною.

— Заткни пельку, — сказав він.

Еладіо нервував і відчував, що всі помічають це. Він завжди нервував і дратувався перед боєм. Підійшовши до столу, він почав напихати кишені гранатами, дістаючи їх з обтягнутого сирицею кошика, що стояв біля ніжки столу.

Роберт Джордан присів поряд із ним навпочіпки й дістав з кошика чотири гранати. Три з них були гранати Міллса — овальні, з насічкою, з масивного чавуну.

— Звідки вони у вас? — запитав він Еладіо,

— Оці? З Республіки. Їх старий приніс.

— Ну, як вони?

— Valen mäs que pesan [117],— сказав Еладіо. — Золото, а не гранати.

— Це я їх приніс, — мовив Ансельмо. — Шістдесят штук в одній торбі. Дев'яносто фунтів, Ingles.

— Ви вже користувалися ними? — запитав Роберт Джордан у Пілар.

— Que va, користувались, — мовила жінка. — Це ж саме з ними Пабло захопив пост в Отеро.

Почувши ім'я Пабло, Агустін почав лаятися. Роберт Джордан побачив при світлі вогнища, яке обличчя стало в Пілар.

— Облиш, — різко сказала вона Агустінові.— Нічого про це говорити.

— Вони всі вибухали? — Роберт Джордан держав у руці пофарбовану сірою фарбою гранату, пробуючи нігтем спуск.

— Всі,— сказав Еладіо. — Такого ще не було, щоб яка не вибухла.

— А як швидко?

— Як упаде, так і вибухне. Швидко. Досить швидко.

— А ці?

Він підняв гранату, схожу на консервну бляшанку, з дротяною петлею, обмотаною тасьмою.

— Це негідь, — відповів йому Еладіо. — Вони хоч і вибухають і вогню багато, а осколків зовсім нема.

— Але вибухають завжди?

— Que vа, завжди! — мовила Пілар. — Ні з їхнім припасом, ні з нашим нічого не бува завжди.

— Але ж ви самі кажете, що ті вибухають завжди.

— Я не казала, — відповіла йому Пілар. — Ти запитував їх, а не мене. Я такого не знаю, щоб ці штуки вибухали всі до одної.

— Всі вибухають, — наполягав на своєму Еладіо. — Кажи правду, жінко.

— А ти звідки знаєш? — запитала його Пілар. — Кидав їх Пабло. А ти нікого не вбив в Отеро.

— Цей син найпослідущої хвойди… — почав Агустін.

— Облиш, — різко урвала його Пілар. Потім повела далі: — Вони всі однакові, Inglis. Але оті жолобчасті зручніші.

Найкраще буде прив'язати по одній такій і одній такій до кожного заряду, подумав Роберт Джордан. Але жолобчасті можна буде легше й краще закріпити.

— Ти кидатимеш гранати, Ingles? — запитав Агустін.

— Може статися, — сказав Роберт Джордан.

Але, сидячи навпочіпки й перебираючи гранати, він думав: це неможливо. Не розумію, як я міг одурити сам себе. Ми пропали в ту хвилину, коли вони оточили Сордо, так само як Сордо пропав, коли перестав падати сніг. Просто людина не може примиритися з такою думкою. Мусить і далі робити своє діло, складати план, знаючи, що він нездійсненний. Ти склав його, а тепер знаєш, що він нікуди не годиться. Тепер, уранці, він нікуди не годиться. З людьми, які в тебе є, ти, безперечно, можеш захопити один із постів, але взяти обидва пости тобі не пощастить. Тобто ти не можеш бути певен, що пощастить. Ні, не одурюй сам себе. Вдень, коли видно, це таки неможливо.

Із спроби захопити відразу обидва пости нічого не вийде. Пабло знав це з самого початку. Мабуть, він весь час збирався вшитися, та, коли оточили Сордо, Пабло збагнув, що нам кінець. Не можна готуватися до операції, сподіваючись на диво. Ти занапастиш їх усіх і навіть не знищиш мосту, якщо спробуєш діяти з тими, хто в тебе є зараз. Ти занапастиш Пілар, Ансельмо, Агустіна, Прімітіво, дратливого Еладіо, ледацюгу-цигана й Фернандо, а мосту не знищиш. І ти сподіваєшся, що станеться диво і що Гольц одержить від Андреса твоє донесення і відкладе наступ? Бо якщо ні, ти уб'єш їх усіх через цей наказ. І Марію теж. Її ти теж уб'єш через цей наказ. Невже ти не можеш врятувати хоча б Марію? Проклятий Пабло, щоб його чорти вхопили, подумав він.

Ні. Не треба злоститися. Злість анітрохи не краща від страху. Але замість того, щоб спати з дівчиною, ти мав би цілу ніч їздити з Пілар по цих горах і збирати людей на підмогу. Еге ж, думав він. А якби зі мною сталося щось, нікому було б підірвати міст. Еге ж. Саме тому ти й не поїхав. І послати когось іншого ти теж не міг, бо не маєш права важити життям ще однієї людини. Ти мусив зберегти тих, кого маєш, і скласти план, розрахований тільки на їхню участь.

Але твій план — бридня. Кажу тобі, бридня — і квит. Ти складав його вночі, а тепер ранок. Уранці нічні плани нікуди не годяться. Коли думаєш уночі, це одне, а вранці на все дивишся інакше. І тепер ти знаєш, що цей план нікуди не годиться.

А чи Джон Мосбі вмів виплутуватися з таких-от неможливих ситуацій? Авжеж, умів. І ситуації бували куди важчі. Пам'ятай, що несподіванка — велика річ, її не можна недооцінювати. Пам'ятай це. Пам'ятай, несподіванка — не абищо, тільки треба вміло скористатися з неї. Але в тебе не той підхід до всієї справи. Адже від тебе чекають не можливого успіху, а успіху безумовного. А подивись, як воно все складається. А втім, із самого початку все пішло не так, як треба, а в таких випадках що далі, то гірше: це як снігова куля, що котиться з гори по мокрому снігу..

Сидячи біля столу навпочіпки, він підвів голову й побачив Марію, і вона всміхнулася йому. Він теж усміхнувся їй самими губами, вибрав ще чотири гранати і позасував їх у кишені. Можна викрутити детонатори й використати тільки їх, подумав він. Але вибух гранати навряд чи завадить ділу. Граната вибухне водночас із зарядом і не розкидає його. Принаймні так я гадаю. Ні, я певен цього. Май же хоч трохи впевненості, сказав він сам до себе. Адже ти ще вчора ввечері думав про те, які ви з дідусем герої і який твій батько боягуз! То покажи ж тепер, що маєш хоч трохи впевненості в собі самому.

Він знов усміхнувся Марії, але усмішки не вийшло, тільки напнулася шкіра на вилицях і навколо рота.

Вона гадає, що ти герой, подумав він. А по-моєму, ти нікчема. І чого лишень не навигадував собі! I gloria, і всі оті нісенітниці! У тебе були чудові ідеї, правда? Весь світ був як на долоні,