Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Гвинтівка й патрони є?

— Так, друже.

— Без гвинтівки й патронів ми нікого не приймаємо, — сказав голос. — І більше трьох чоловік відразу — теж.

— Я сам! — крикнув Андрес. — 3 важливим дорученням. Дозвольте мені підійти.

Він почув, як вони перемовляються за бруствером, але слів не розібрав. Потім той самий голос крикнув знову:

— Скільки вас?

— Один. Я. Сам. На милість божу!

В окопі знову почали перемовлятися. Потім почувся голос:

— Слухай, фантасте!

— Я не фашист! — крикнув Андрес. — Я guerrillero із загону Пабло. Я несу повідомлення до Генерального штабу.

— Та це ж псих, — почув він чийсь голос. — Кинь у нього гранату.

— Слухайте, — сказав Андрес. — Я сам. Зі мною більше нікого нема. Ось щоб мені туди й розтуди у святе причастя — кажу вам, я сам. Дозвольте мені підійти.

— Говорить він, як побожний християнин, — сказав хтось в окопі і засміявся.

Потім почувся голос іншого:

— Найкраще кинути в нього гранату.

— Ні! — крикнув Андрес. — То була б велика помилка. Я з важливим дорученням. Дозвольте мені підійти.

Саме через це він і не любив переходити туди й назад через лінію фронту. Іноді бувало краще, іноді гірше. Але зовсім добре не було ніколи.

— Ти сам? — знову запитали його згори.

—  Me cago en la leche [112],— крикнув Андрес. — Скільки разів я маю казати? Я сам!

— Ну, якщо сам, то встань на весь зріст і держи гвинтівку над головою.

Андрес підвівся й підняв обіруч карабін.

— Тепер перелазь через дріт. Ми навели на тебе mâquina, — гукнув той самий голос.

Андрес підійшов до першого ряду колючого дроту.

— Я не пролізу без рук, — крикнув він.

— Тримай руки догори! — наказав йому голос.

— Я зачепився за дріт, — відповів Андрес.

— Кинути б у нього гранату, та й по всьому, — сказав інший голос…

— Нехай повісить гвинтівку на плече, — сказав ще чийсь голос. — Як він перелізе з піднятими руками? Майте хоч трохи розуму!

— Всі фашисти однакові,— сказав інший голос. — Висувають одну умову за одною.

— Слухайте, — крикнув Андрес. — Я не фашист, я guerrillero із загону Пабло. Ми накосили фашистів більше, ніж тиф.

— Я чомусь ніколи не чув ні про цього Пабло, ні про його загін, — сказав один, очевидно, старший там. — Ані про Петра, ані про Павла, ані про інших святих і апостолів теж не чув. Ані про їхні загони. Перекинь гвинтівку за плече й помагай собі руками.

— Поки ми не ушкварили по тобі з mâquina! — крикнув інший.

— Qué росо amables sois! — сказав Андрес. — Не дуже ви чемні!

Він рушив уперед, продираючись через дріт.

— Чемні? — крикнув хтось. — Ми на війні, чоловіче.

— Здається, воно й справді так, — сказав Андрес.

— Що він каже?

Андрес знову почув клацання затвора.

— Нічого! — крикнув він. — Я нічого не кажу. Не стріляйте, поки я не перелізу через цей клятий дріт.

— Не смій гудити наш дріт! — крикнув хтось. — А то гранату кинемо.

— Ouiero decir, qué buena alambrada [113],— крикнув Андрес. — Який гарний дріт! Господь у нужнику, який чудовий дріт! Зараз я буду у вас, братове.

— Киньте в нього гранату, — почув він знову той самий голос— Кажу вам, це буде найрозумніше.

— Братове, — сказав Андрес. Він був весь мокрий від поту, і він знав, що охочому кидати гранати нічого не варт пошпурити в нього одну. — Я що? Я ніщо.

— Вірю тобі,— сказав охочий кидати гранати.

— І правильно, — сказав Андрес. Він обережно пробирався вже через третій ряд колючого дроту і був біля самого окопу. — Я ніщо. Але мені доручили важливу справу. Muy, muy serio [114].

— Свобода над усе! — крикнув охочий кидати гранати. — Ти гадаєш, є щось важливіше за свободу? — запитав він задерикувато.

— Ні, чоловіче, — сказав з полегкістю Андрес. Тепер він знав, що перед ним оті навіжені, які носять червоно-чорні шарфи. — Viva la Libertadl!

— Viva la FAI! Viva la CNT! [115] — загукали у відповідь з окопу. — Хай живе анархо-синдикалізм і свобода!

— Viva nosotros! — крикнув Андрес. — Хай живемо ми самі!

— Він наш однодумець! — сказав охочий кидати гранати. — А я міг почастувати його цією штучкою.

Він подивився на гранату, яку держав у руці, і розчулився, коли Андрес переліз через насип окопу. Обнявши його і все не випускаючи гранати з рук, так що вона уперлася Андресові в лопатку, він поцілував Андреса в обидві щоки.

— Я дуже радий, що нічого не сталося, брате, — сказав він. — Я дуже радий.

— Де твій командир? — запитав Андрес.

— Я тут командир, — озвався якийсь чоловік. — Покажи свої документи.

Він увійшов до бліндажа й при свічці переглянув документи: складений удвоє квадратик шовку, триколірний, як прапор Республіки, з печаткою СВР у центрі, і salvoconducto — цебто перепустку, де було зазначене ім'я Андреса, його вік, зріст, місце народження і доручене йому завдання (все це Роберт Джордан написав на аркушику із записника і засвідчив штампом СВР), і нарешті чотири згорнутих аркушики донесення Гольцу, перев'язані шнурочком й запечатані воском із відбитком металевої печатки СВР, вправленої в дерев'яну ручку гумового штампу.

— Такі я вже бачив, — мовив начальник поста і повернув Андресові клаптик шовку. — Вони у всіх у вас є. Але без такого папірця це нічого не варте. — Він узяв salvoconducto й знову прочитав його від початку до кінця. — Звідки ти родом?

— З Вільяконехоса, — сказав Андрес.

— Що там у вас росте?

— Дині,— сказав Андрес. — Це всім відомо.

— Кого ти там знаєш?

— А що? Ти хіба теж звідти?

— Ні, але я там бував. Я з Аранхуеса.

— Питай, про кого хочеш.

— Розкажи про Хосе Рінкона.

— Того, що держить шинок?

— Еге ж.

— Лисий черевань, косий на одне око.

— От тепер цей папірець дійсний, — сказав той і віддав йому аркушик. — А ти що робиш на їхньому боці?

— Наш батько оселився у Вільякастіні ще перед початком війни, — мовив Андрес. — Це на рівнині, за горами. Там ми й жили, аж поки розпочалася війна. Відтоді я воюю в загоні Пабло. Та я кваплюся, друже, бо мені треба якнайшвидше віддати це донесення.

— А що там у вас діється, на фашистській території? — запитав начальник поста. Він не квапився.

— Сьогодні було багато tomate, — гордовито сказав Андрес. — Сьогодні на шляху аж курилося. Сьогодні перебили увесь загін Глухого.

— А хто такий цей Глухий? — похмуро запитав офіцер.

— Ватажок одного з найкращих загонів у горах.

— Вам усім треба було б перейти на республіканську територію і вступити в армію, — сказав