Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Ще раніш Болбочан помічав, що коло Павла Макаренка труться особи, котрі не викликали до себе довіря в своїй порядности і чесноті і котрі були під неявним доглядом. Це Болбочанові не подобалося і наводило на думку, що Макаренко є людина дуже і дуже непорядна. Особлившими улюбленцями Макаренка були старшини брати Петро і Ілько Сичі і В. Гемпель. Перші два були під сильним підозрінням у всяких карних проступках, але при тому житті, в якому перебувало військо підчас походу, перевірити це було неможливо. Третій улюбленець поручник В. Гемпель був під слідством за подвійне дезертирство підчас боїв у Київі і під Ромоданом. Слідство провадилося мляво, бо перешкаджало цьому походне життя і блискавковий перебіг подій.

Болбочанові трудно було повірити в дезерцію старшини і він уважав це непорозумінням, яке слідство вияснить. Тому при занятті Олександрівська, Болбочан залишив поручника Гемпеля тимчасовим командантом міста, бо він у той час жадної посади в полку не займав, а до фронтової служби не надавався. Крім того Гемпель ввесь час говорив, що він має вищу правничу освіту і Болбочан не бажаючи зменьшувати числа своїх боєвих старшин, призначив на цю адміністративну посаду Гемпеля. До того ще треба додати, що старшин бажаючих піти на цю посаду не було зовсім.

Але шкідлива і злочинна робота Макаренка показала свої овочі тільки пізніше.

При захоплюванні "Штабу Оборони Кримської Соціялістичної Республики" в Симферополі, приймала участь 2 сотня 2-го запоріжського полку, котрою керував поручник Петро Сич, а молодшим старшиною у нього був його брат Ілько Сич. До рук цього відділу при захопленні "Штабу оборони" попала штабова скарбниця з великою кількістю грошей і багато скринь зі срібним посудом награбованим у населення більшовиками. Варту в "Штабі Оборони" мала 2 сотня під особистим керуванням поручника Сича, він же особисто здавав у штаб Кримської Групи скрині зі сріблом і скарбницю, яку сам самочинно відчинив. В мент здачі всього цього виконуючому обовязки начальника штабу ґрупи, були приявними командир першого куріня 2 запоріжського полку сотник Бушдовський і командир першої сотні сотник Зелінський. І тоді вже завважено, що скрині зі сріблом теж відчинені, або зламані і що срібла дуже обмаль, майже порожні скрині. На увагу про це поручник Сич відповів, що так вони були захоплені в "Штабі Оборони". Цьому тоді дали віру.

На другий день був пійманий скарбник "Штабу Оборони", котрий на допиті заявив, у якому стані була скарбниця, скільки срібла було в скринях і яка сума находилася у скарбниці в мент захоплення "Штабу Оборони" українським військом. Установлено з цього приводу таємне слідство і догляд над братами Сичами, як керовниками 2-ої сотні, яка захопила "Штаб Оборони", несла охорону і здавала ці річи.

Але наразі провадити слідство перешкаджали відношення з Німцями і його відкладено до більш спокійного часу.

По прибуттю ґрупи до Мілітополя повернувся і Павло Макакаренко, який їздив до Київа. Зін одразу ж довідався, що провадиться слідство над його улюбленцями і що воно повинно бути скінчене при першій сприяючій нагоді, а така була тепер підчас постою війська в Мілітополі. Знаючи, що слідство грозить небезпекою братам Сичам, Макаренко почав просити полковника Болбочана звернути увагу на те, що брати Сичі дуже хоробрі старшини, що вони скарбницю і срібло захопили з бою і це можна роздивляти як військову здобичу того, хто її захопив, а вкінці натякнув, що брати Сичі, можливо, хотіли цю здобичу передати на якунебудь організацію.

Коли це не помогло і Болбочан не погодився припинити слідства, Макаренко став просити вже від імени партії соціялістів-самостійників, яка дуже добре ставилася до братів Сичів, що зі свого боку щиро служили партії і її допомагали. Він доказував, що партія буде дуже збентежена, коли їх засудять, або викинуть з полку.

Болбочан відмовився від усяких балачок на цю тему і тільки запитав Макаренка:

"Скажіть по щирости, чи не зробили вони цього проступку для партії і не передали цих цінностей вам, як представникові партії, для передачі в партію? Прошу вас щиро признатись; якщо це так, то я задоволюся негайним звільненням братів Сичів з військової служби і тільки завідомлю Військового міністра, що вони звільнені в дисциплінарному порядку і під суд їх не віддам. Якщож вони зробили це просто з ціллю грабунку і може тепер під видом передачі для партії, передали частину награбленого вам особисто і ви про це не завідомили партії і мене, то я віддам під суд Сичів, а вам запропоную негайно залишити Групу і про все завідомлю партію".

Макаренко був цим страшенно збентежений і відповів:

"Пане полковнику, ви знаєте, що я не був при війську підчас цієї історії і не міг нічого знати про це, як рівнож і не могло бути мені переданим навіть для такої високопатріотичної ціли, як партія".

"Для мене мало цікаве, чи передача цінностей була зроблена ще тоді, чи тепер, але мене цікавить сам факт, чи було передано, чи ні?"

"Ні, заперечую цьому і прошу вас, пане полковнику, нікому про цю справу не говорити, бо вона повинна йти нормальним шляхом у залежносте від слідства".

Слідство розпочалося і з першого таки дня виявилося, що скарбниця була пограбована, як також і скрині. В перший же день 2 сотня, котрій було заявлено, що хто не здасть награбованих цінностей, буде відданий під суд, коли це виявиться — знесла зразуж масу цінних річей. Підчас здачі цих річей козаки говорили, що командир їх сотні поручник Сич знав, про це і вони брали ці річи з його дозволу і що дуже багато цінностей взяли брати Сичі, кажучи, що беруть для якоїсь партії.

Брати Сичі були негайно арештовані і взяті на допити. До цього часу слідство велося досить таємно, щоб не дати можливосте заховати сліди, або втекти. При допиті брати Сичі призналися, що вони дещо затримали з