Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
Тут одержано перші відомосте про гетьманський переворот у Київі, але докладно ніхто нічого не знав.
Свята пройшли дуже весело. Населення міста Мілітополя улаштувало з приводу прибуття українського війська, кілька театральних вистав та вечірок з танцями, на котрих військо діставало розвагу. Запоріжці реванжуючись дали для міста дві великі вистави. Одну виставу зробили повітроплавний відділ і панцирний дивізіон, а другу виставу зробив 2-й запоріжський полк. Все це дуже зблизило населення з військом і зєднало їх у спільній любови до батьківщини. Населення дивилося на військо, як на своїх кращих синів, оборонців батьківщини, і це завсігди старалося підкреслити.
Одні тільки відносини з Німцями вносили дисонанс в загальний настрій. Німці, які тут, мабуть, щось чули про Симферопільський конфлікт, відносились до Запоріжців зимно і з недовірям. Вони навколо свого розташування виставили збільшену охорону з кулеметами й гарматами. Вражіння було таке, начеб вони боялися Запоріжців. Це відношення ще більш загострялося, коли до Мілітополя прибув з Киіва губерніяльний командант Таврії полковник генерального штабу Химич з цілим своїм штабом, призначений новою гетьманською владою.
Треба зазначити, що зпочатку на посаду ґуберніяльного команданта Таврії Урядом Голубовича був призначений підполковник Капкан. Крім того Урядом заздалегідь попризначувано командантів усіх портів і міст Криму, котрих вони й не побачили. Штаб командантури мав міститися в Симферополі, натомість Севастополь, Ялта, Євпаторія, Теодосія, Керч і т. д. мали призначення окремих повітових комендантів. Посади для цих усіх командантів мусів був здобути полковник Болбочан зі своїм військом. Це тільки стверджує короткозорість політики тодішнього нашого Уряду, який хотів перехитрити Німців, а в результаті тільки сам скомпромітував себе.
"3а скок дороги, каже Джек Лондон, ми платимо падінням, за момент фіктивної величности — ганьбою і приниженням".
Капкан формуючи штаб командантури, запросив на посаду начальника свого штабу, товариша по службі в російській армії, полковника Химича. Пізніше на місце Капкана призначено Блонського. Але вже сформований штаб не вспів виїхати, як стався гетьманський переворот і Блонський був усунений від командантури, а полковник Химич, як більш хитрий, залишився тимчасово ґуберніяльним комендантом і виїхав на місце призначення.
Трохи згодом Гетьман призначив нового команданта Генерала Васілєва, людину поважну, чесну й солідну, але за цей час свого тимчасового керування полковник Химич зумів добре датись у знаки як Запоріжцям, так і самій українській справі.
Тому, що Криму не вдалося збройно прилучити до України, то ґуберніяльним центром Таврії став тепер Мілітополь і тому штаб ґуберніяльного команданта розташувався тут.
Ґуберніяльний командант полковник Химич, як також у більшости і його штаб, були з походження Росіянами і ворожим оком дивилися на все українське. Всі ці пани не мали нічого спільного з українською ідеєю і абсолютно, не признавали України. Полковник Химич одразу поставився вороже до Запоріжців, як до українського національного війська, або як він висловлювався: "просякнутого шовінізмом". І він, будучи представником української влади, настроював Німців проти Запоріжців. У цьому то він старанно продовжував політику старого Уряду, тільки той переслідував за "реакційність і шовінізм", а цей за "революційність і шовінізм".
В чому виявлялася революційність Запоріжців, трудно було сказати. Хіба в тому, що вони не любили старого Уряду і з надіями зустріли державний переворот.
Аналізуючи тепер гетьманський переворот і відношення до нього запоріжського корпусу, не можна оминути певного факту, який освітлює в свойому щоденникові генерал Дроздовський.
Щоб не затратити точности, подаю уривки зі щоденника в оригінальній мові.
В дорозі відділу Дроздовського з Мілітополя до Ростова він нотує в свому щоденникові:
"12 (25) апреля 1918 г. колонія Ивановка.
Звал по апарату (з Мілітополя) днем К. — хотел передать что-то важное от Атамана Натієва Не понимаю, но нужно увидеться.
13 (26) апреля 1918 г. с. Новоспаское.
К. приехал только в часа 3. С Натієвим ничего интересного, простое недорозумениіе — приняли за другого Дроздовского, тоже полковника генштаба и искал свиданія, как с другом.
19 (2/V) апреля 1918 г. Николаевка.
Около 10 посланец Натієва с письмом. Положеніе на Украйні: делегація хлеборобов (300 до 400) против соціялизаціи, арест немцами министров, розгон Ради, предложеніе править хлеборобам, самостійникам-федералистам и правим есерам. Отношеніе к Раді войск и народа, отношенія между войсками Натієва и немцами, инцидент с обезоруживаніем ешелона, захват телеграфичних ліній, контроль даже над Натієвом. Настроеніе против самостійносте, желаніе присоеднитися к нам. Просьба обождать. Ответил о желательности прісоединенія, но ждать не можем, ищем соединенія (з Добровольною армією) в Ростов и в Новочеркаск-Б, где подождем. Состав дивизіи около 800 офицеров и 2000 солдат, броневики, артилерія легкая и тяжолая, очень много снарядов.
Предложил ему план идти под украинским флагом по жєлєзним дорогам в Таганрог-Ростов, где открить карти.
Условился послать связь, когда достигну соединенія (з Доброармією)".
Генерал Дроздовський і отаман Натієв обидва спочивають сьогодня вічним сном і ми стоїмо тепер перед загадкою, чи можлива була така пропозиція Дроздовському з боку отамана Натієва. Але трудно припускати, щоб отаман Натієв не знав духа Запоріжців, котрі ніколи не пішли б на зєднання з добровольцями.
З щоденника Дроздовського видно, що Натієв ще не знав про вибір гетьмана, в якому не повинен був бачити великої небезпеки для війська. Сам факт розгону Центральної Ради, арештування міністрів, безумовно вплинув на Натієва дезорієнтуюче і міг його спонукати до цього кроку. Але коли взяти під увагу, що Натієв був родом грузин, без російських тенденцій і пізніше не вступив у ряди добровольчої армії, а поїхав до своєї батьківщини, як вірний її син, то предложения явної зради українській ідеї вповні
