Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

цінних річей, але вони це зробили з метою передачі цих річей у фонд партії соціялістів-самостійників. Колиж слідча комісія запитала їх, чому це їм прийшло в голову, то вони розповіли цілу байку, яку вони чули від Павла Макаренка.

Він їм говорив про могутність цієї партії, про її широку організацію, яка мала філії майже в усіх закутках України і про ті потреби, які вимагала ця партія для свого істнування. Далі Сичі зізнавали, що Макаренко ввесь час твердив, що така могутня організація потребує великих грошей і що треба їй помогти, бо кожний її член мусить їй допомагати чим тільки може. Це вробило велике вражіння на братів Сичів і вони рішили прислужитися партії. Макаренко їм казав, що Болбочан ставленик партії і все, що партія бажає, він виконує, його доля в руках партії і все що не буде зроблено братами Сичами, він признає, тільки не мусить знати цього офіційно, бо престіж військового начальника мусить бути захований. На запит, чому вони позволили забирати цінні речі козакам, відповіли, що для того, щоби сотня мовчала. Так їх учив робити Макаренко.

На питання, чи передали вони свої коштовносте Павлові Макаренкові, відповіли, що йому не передали, але частина коштовностей уже відправлена в Київ на імя голови партії, А. Макаренка, а решта пропала або повернута в скарбницю ґрупи.

Далі зізнання Сичів були заплутані…

Ясно було, що Павло Макаренко грає в частині страшенне розкладову ролю і під видом аскета ховається досить анормальна людина.

Треба було рішати, що робити. У той час були скасовані Урядом відповідні закони російської держави, натомість своїх не встановлено. Віддання судові старшин безумовшо могло потягнути за собою смертну кару, але завдяки тому, що тут були замішані і член партії, і люди які користувалися покровительством партії, наробило б галасу. Крім того Болбочан думав, що зрештою підтверджував і Павло Макаренко, що новий гетьманський переворот відбувся при особливій участи соціялістів-самостійників і така грязь кинута на партію дуже пошкодила б закріпленню нової влади. Разом з тим ця справа кидала б певну тінь на цілу групу й надавалася права партійним героям робити всякі закиди під адресою ґрупи.

З цього приводу Болбочан постановив передати це діло на суд старшин 2-го залоріжського полку. Скликано загальні старшинські збори, при чому виявилося, що брати Сичі ще перед своїм арештом старалися скликати старшинське зібрання, на котрому мав бути приявним Павло Макаренко і те зібрання мало предявити Болбочанові певні домагання. На зібрання ніхто не явився, як на назначене без згоди командира полку. Були тільки брати Сичі, Павло Макаренко і деякі старшини 2-ої сотні.

Того факту, що Макаренко вже не рахувався комісарем Уряду при війську, старшини не знали, бо Болбочан звязаний словом, цього не відкривав, але довіря до Макаренка було вже підірване. Болбочан признавав свою вину в тому, що він раніш не усунув Макаренка і тим не запобіг тому нещастю, яке впало на 2-й полк.

Суд зібрання старшин постановив негайно усунути з полку братів Сичів і просив Болбочана прийняти такіж міри до всіх осіб, які підпали під вплив Павла Макаренка і теж були втягнуті в цю історію. Рівнож постановлено просити Болбочана, щоб він усунув з Групи представника Уряду Павла Макаренка, як деструктивну особу.

Брати Сичі і ще деякі особи під конвоєм були відпроваджені до стації Синельниково, де пущено їх на волю з заказом наближатися до розположення ґрупи.

Макаренкові Болбочан запропонував виїхати до Київа; він ще кілька день пробув у Мілітополі, а там і виїхав до столиці.

Інцидент з матросами і конфлікт з ґуберніяльним командантом

Крім цієї справи з Сичами багато нервів напсувала Болбочанові історія з севастопільськими матросами і конфлікт з Таврійським Губерніальним командантом.

Цей командант почав старатися знищити цю єдину мілітарну силу України — Запоріжців. Це страшенно обурило і здивувало Запоріжців, які рахували, що командант особисто на свою відповідальність веде таку політику. Тому команда ґрупи рішила шукати порятунку від такого відношення в Київі у Гетьмана.

З цією метою отаман Натієв почав збиратись у Київ до Гетьмана, а Болбочан став шукати місця куди можна б було перевести Кримську групу, щоб її не тровив командант.

Відомість про переворот Болбочан одержав у Мілітополі. Відомости були дуже скупі; переважно одержувано їх від повертаючих з поручень до Київа та Харкова, або просто від приватних людей. Кілька разів посилано запит до Військового Міністерства з цього приводу, але жадної відповіли не одержано. Це дуже нервувало всіх. Ґуберніяльний командант призначений новою владою, теж нічого певного не говорив.

Не дивлячись на це, Запоріжці переворот зустріли з великою надією на краще. Навіть у полках, що оперували в Донецькому басейні і були під впливом Центральної Ради, переворот зробив велике вражіння. Полковник Олександер Шаповал, командир Богданівського полку, який був тимчасово Губерніальним командантом у Харкові, після перевороту повернувся в полк і на запит, що доброго чувати в Киіві відповів: "Всі як руйнували державу, так і руйнують, але одно добре, що маємо Гетьмана, він припинить цю руйнуючу працю і почне правдиву будову держави".

Тому Болбочан не звертав уваги на відношення ґуберніяльного коменданта Таврії до Запоріжців.

Ще будучи в Київі, Болбочан звертав увагу деяких партій, як напр. соціялістів-самостійників, на Генерала Павла Скоропадського і пропонував їм використати таку фахову військову силу, якою був Генерал Скоропадський. Він був єдиним з визначних Генералів, який отверто признався до своєї нації і перший перейшов до праці над організацією українського війська. Але наші "демократи" боялися вже одного того, що він генерал — себто реакціонер.

Як Генералові Прісовському, так і всім другим Генералам доступ до рядів української армії був унеможливлений.

А Болбочан просто бажав бачити генерала Скоропадського на чолі війська, знаючи його як талановитого стратега. Це бажання тоді поділяли всі дійсні військові, а проти були всі чолові наші революційні діячі.

Постій Запоріжців Кримської