Українська література » Публіцистика » Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Читаємо онлайн Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
відпадає.

Будучи оточений цвітом тодішньої української старшини, людей чину, переконаних патріотів, у яких ідея самостійносте України була їх життям, не міг отаман Натієв не просякнутись благородним поривом, який йому, як синові поневоленої нації, не був чужий. Тим більше не могло бути "настроенія против самостійносте", про яке згадує Дроздовський у свойому щоденникові.

Я особисто мало знав отамана Натієва і бачив його тільки кілька разів, але постать його досить релєфно і характерно вирисовується в моїй уяві.

Перший раз я побачив його на ст. Гребінка в березні місяці 1918 p., коли цю стацію ми захопили від більшовиків.

Тоді вийшов слідуючий інцидент: Стояло нас кілька старшин богданівців на пероні станції. В нашому числі був і хорунжий Левицький, галичанин, старшина австрійської армії, що з полону вступив у ряди Запоріжців. Був сірий, туманний ранок. Військо чекало наказу до дальших операцій.

В той час по пероні проходила ґрупа старшин штабу дивізії, з котрих один щось голосно говорив по російськи останнім. Левицький звертаючись до нас, голосно сказав по німецьки: "відкіля це у нас взялися москалі?"

З ґрупи штабовців тоді відділився високий брунет і звертаючись до нас, сказав:

"Вибачте панове, що не вмію говорити вашою рідною мовою, але повірте мені, що я цього дуже жалую".

Коли ми почали розпитувати, хто це такий, довідались, що це отаман Натієв, новопризначений командир дивізії, якого ми ще не знали, а що тоді жадних відзнак у війську не було, то й розріжнити його від інших старшин було трудно.

Пізніше вже підчас Гетьманату, коли Україна була звільнена від більшовиків і цілий запоріжський корпус стояв у Старобільщині на демаркаційній лінії, в Богданівський полк приїзжав отаман Натієв для вияснення якоїсь справи. Зайшов він у старшинське зібрання і я зі здивуванням почув, що він досить добре говорить по українськи.

Цей факт особисто мене переконує, що Натієв був відданий нашій ідеї і служив їй чесно.

Більше в житті мені не прийшлось його бачати.

Ідея гетьманату не мала глибоких корінів серед Запоріжців, навпаки, більшість була республиканських переконань. Але коли переворот стався, в корпусі його зустріли зовсім спокійно. Запоріжці погодилися з фактом, що коли самостійність України запевнена, то можна служити і Гетьманові.

Дуже незначний відсоток старшин і козаків, революційно настроєних, покинув ряди Запоріжців. Але серед великої більшости Запоріжців державна думка була сильно прищеплена і любов до вільної і незалежної батьківщини перевищу, вала в них усі інші міркування.

Крім того імя Гетьмана Павла Скоропадського було відоме для всіх Запоріжців. Утворення ним 1-го українського корпусу, було великою заслугою в очах Запоріжців, які в державному житті військову справу ставили на першому пляні. Субординація серед Запоріжців була дуже розвинута і тому військовий ранґ Гетьмана їм імпонував. Але на превеликий жаль, дякуючи інтригам і розкладовій роботі наших соціялістичних партії, і нова влада не оцінила Запоріжців, які могли послужити міцним фундаментом у будуванню нашої держави. І це було великою трагедією Запоріжців, якої вони довго не могли забути.

Як Центральна Рада, так і нова влада не знали, що міць держави полягає в національно-свідомім і патріотично настроєнім війську. А запоріжський корпус заховував в собі багато можливостей.

Центральна Рада рахувала, що демократичній республиці військо непотрібне, її спасе в хвилю небезпеки сам "народ" зорганізований у народню міліцію. Нова влада, нехтуючи національну свідомість, рахувала, що міць армії полягає в людях фахових, з вищою освітою і високих рангах. Але ні одна ні друга влада не догадувалася, що вони мали таку велику і могучу силу, як запоріжський корпус, якого патріотизм був імпульсом до великих чинів.

Запоріжський корпус мав у свойому складі до 2500 старшин і міг розвернутися в більшу формацію, поповнюючи тільки склад козаків.

Пам'ятаю, коли пізніше ввесь корпус був скупчений у районі м. Славянська, прийшла чутка, що Гетьман рахуючись зі заслугою Запоріжців, викликав корпус до Київа, який має перетворитися в столичну гвардію. Не знаю, наскільки ця чутка мала підстави, але старшини і козаки цим були дуже обрадовані і тільки протигетьманські заворушення в Гордієнківському полку, викликані демагогією їх командира полковника Петрова, знівечили цю радість а для полку причинилися до його розформування.

Комісар уряду і його розкладова діяльність серед війська

Болбочан взагалі старався завжди забезпечити Групу від всяких партійних впливів, а тим більше в Мілітополі, де атмосфера одразу була напружена. Представник Уряду Павло Макаренко, після Харківської історії, був відсутний і цілий похід з Харкова до Симферополя відбувся без його участи. Хоча після Харкова Болбочан вже не рахувався з Макаренком, як представником Уряду або партії, але дав йому право мешкати при ґрупі як приватній людині, з умовою щоб він не втручувався в жадні справи.

Це було зроблено на прохання партії соціялістів-самостійників, яку Болбочан виріжняв, як партію більш державну зпосеред решти партій, що входили в склад Центральної Ради. Особисто уважав Болбочан, що коли трохи змінити склад партії, а властиво склад її Центрального Комітету, то вона стане досить життєздатною і державнотворчою. І тому на докази партійних представників, що цілковите усунення Павла Макаренка шкідливо відібється на партії і принесе користь тільки противникам партії, Болбочан погодився на дальше перебування Макаренка при ґрупі.

Але це була велика помилка з боку полковника Болбочана, яка принесла багато шкоди, як йому, так і війську. Макаренко після харківської історії затаїв злобу проти Болбочана, а не маючи змоги відкрито виступати проти нього, почав шукати собі прихильників і сіяти ворожнечу між старшинами й козаками.

В цій роботі користувався він тим, що Болбочан раніш відносився до нього дуже добре і про це знали всі. Сам факт харківської історії не був переданий публично, отже Макаренко, користаючись цим, став сіяти непорозуміння і розбрат у війську. Роблячи це все під виглядом допомоги Болбочанові, він опісля ступнево людий, які пішли за його намовами, став

Відгуки про книгу Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: