Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

У відповідь йому передали, що німецьким вимогам термін зараз кінчається і що Уряд не міг знати про продовження цього терміну заходами Болбочана. Коли б не це відрочення, то вже мабуть була б ужита зброя, а наслідки цього не трудно збагнути. Київ свідомо ставить так справу, що ґрупа мусить згинути для держави. Треба зараз відповісти, тільки коротко і просто в формі наказу, що робити. Отаман Блонський відповів, що він до цього не має повновласти. Тоді Натієв попросив Блонського, щоб він запросив до апарату премієр міністра Голубовича, або Військового міністра Жуківського, або обох разом, тільки з уже вирішеним питанням, з якоюсь конкретною постановою.

Під кінець розмови запитали Блонського, хто балакав зпочатку розмови, на що відповіди не одержано, а тільки було передано, щоб вони ввесь час чекали біля апарату, бо може хтось з Уряду найде вільний час і прийде.

На цьому розмова закінчилася. Болбочан з Натієвом ясно побачили, що Уряд свідомо ухиляється від допомоги Запоріжцям.

Вечером 26 цвітня отаман Натієв одправив тимчасово виконуючого обовязки начальника штабу запоріжського корпусу сотника Вержбицького до генерала Коша. Треба зазначити, що Німці довго не знали про приїзд отамана Натієва. Вони думали, що це приїхав господарський потяг. Коли ж начальникові німецького відтинку заявили, що начальник штабу запоріжського корпусу бажає бачитись з генералом фои Кошом по дорученню Генерала Натієва, котрий саме находиться на двірці, то він довго не хотів цьому вірити і як тільки пересвідчився в цьому, зараз повідомив штаб генерала Коша.

Зі штабу одержано розпорядок пропустити негайно сотника Вержбицького, а як побажають їхати, то генерала Натієва і полковника Болбочана.

Поїхав тільки сотник Вержбицький з перекладчиком паном Зарембою і одним старшиною зі штабу Болбочана. Сотник Вержбицький мав тільки поінформуватись у генерала Коша й повідомити його про приїзд генерала Натієва, який знаходиться на двірці і очікує його в свойому потязі.

Генерал Кош прийняв сотника Вержбицького й обіцяв бути на другий день ранком на двірці в генерала Натієва. Крім того він зазначив, що конфлікт мабуть буде залагоджений, бо він з цього приводу веде переговори з Німецькою Вищою Командою, щоб тільки Український Уряд цьому не перешкодив. Прощаючись дали собі слово, що жадна сторона цієї ночі не буде робити ворожих заходів проти другої.

А в цей час Натієв і Болбочан вартували біля апарату, вичікуючи на вирішення Урядом долі Запоріжців. Дуже часто підходили до апарату ріжні "добродії", які передавали нічого не значучі вирази, закликуючи до боротьби на "славу неньці" і т. д. Від сих балачок усе сумніш і сумніш ставало на душі в Натієва, Болбочана та приявних старшин.

Коли Уряд міг щось зробити, то тільки під пресією громадської думки, бо частину докладу Болбочана отаман Натієв умістив у харківській пресі. В 2 годині ночі до апарату підійшов Військовий міністр полковник Жуківський і розпочав цілу промову, зміст якої спроваджувався до того, що, мовляв, Україна ніколи не забуде тої жертви, яку принесуть для неї Запоріжці і т. д. Одним словом, треба було Німців "провчити", але що потім мали робити Запоріжці, яка їх доля мала бути, про це нічого не говорилося.

На це відповів полковник Болбочан: "Прошу вибачення, що так буду говорити з Військовим міністром, але я вимагаю від вас, пане міністре, певної відповіди, яка б служила мені наказом, як чинити, коли Німці будуть настоювати на своїх вимогах. Я особисто від себе мушу зазначити, що краще було б, якби ґрупа залишила Крим, але це може бути зроблене тільки з наказу Уряду, бо всі операції в Криму після цього я находжу недоцільними. Тому прошу, щоб Уряд до ранку обміркував це питання і добився від Німецької Вищої Команди наказу генералові Кошові про зняття облоги. Крім того прошу повідомити, чи це правда, що Уряд на запит Німців відповів, будьто на Крим він жадного війська не посилав і що там жадних частин належних до українського війська немає. Коли це так, то для чого про це мене не попередили, щоб я знав, як себе поводить з Німцями".

На це послідувала відповідь: "Тепер уже дуже пізно, а я спішу ще на засідання" і — розмова перервалася.

Тоді Болбочан ще раз зажадав категорично від міністра, щоби дав відповідь, що йому робити на вимоги Німців.

На це наступила ляконічна відповідь міністра: "Приняти вимоги Німців".

Болбочан був обурений такою відповіддю, але спокійно відповів:

"3 усіх вимог, які поставлені нам Німцями, я можу прийняти тільки одну с. т. залишити межі Криму, але зброї я не положу і під конвоєм не виїду. Прошу вас, пане міністре, ранком підійти до апарату ще з кимось із міністрів, порозумівшись на той час з Німецькою Вищою Командою і запросити від неї представника. Я зі свого боку на той час запрошу генерала Коша. Коли Уряд нічого не дібється від Нім. Команди, то рано в своїх розмовах, при яких буде приявним і генерал Кош, прошу вимагати негайного і вільного с. т. без перешкод з боку Німців, залишення Криму українським військом. Але такої відповіди як сьогодня "прийняти вимоги Німців", я прошу не давати".

Військовий міністр на це сказав: "Добре, завтра побалакаємо", і відійшов від апарату.

Ці переговори знищили в отамана Натієва і полковника Болбочана всі сумніви до того, хто був винен у цьому положенні. Ясно було, що винен був Уряд. Смутно і тяжко було переконатися в цьому цим двом лицарям.

Після цього полковник Болбочан видав наказ, щоб уникати всяких зачіпок з Німцями. А треба признатись, що Запоріжці дуже багато неприємностий наробили Німцям. Підчас облоги викрали козаки в Німців з лави 8 кулеметів і Німці тепер їх так боялися, що при одному