Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Все це заставило Болбочана замислитись над ступінню вини Німців у цьому конфлікті. Він рішив використати всі засоби до мирного розрішення конфлікту.

Якраз одержано відомості, що Німці Перекоп вже перейшли і що кіннота їх просувається до Симферополя, роблючи великі переходи. В Джанкой прибув штаб нової німецької дивізії.

Плян зайняття й очищення Криму від Німців відпадав. Зоставався для виконання тільки другий плян с. т. захоплення Керченського півострова. Фронт суходолу на Керченському півострові був невеличкий, береги Лого і проливні були міновані й недоступні для флота. Кріпости Керч і Епі-кале панували над проливами.

Не дивлячись на те, що Німці ввесь час старалися зруйнувати звязок, який істнував між усіми частинами ґрупи, котрі оперували в ріжних напрямках — він стало підтримувався. Дуже багато в цьому випадку допомагало співчуття населення, котре робило все, що було в його силі, щоб допомогти українському війську. Навіть залізничний телеграф працював таємно від Німців для нас.

Охорону цілої кримської ґрупи доручив Болбочан 2-гому пішому запоріжському полкові, який був більш дисциплінований і складався в головній своїй масі з інтелігенції, чим забезпечував групу від можливих ексцесів, або випадків з боку менш стриманих частин у відношенні до Німців.

Після цього віддав розпорядження бути готовим всім частинам до збройної боротьби.

26 цвітня в 12 годин дня прибула на двірець делегація від генерала Коша, в склад якої входив і поручник Отто Кірхнер. Вони в імени німецької команди предявили слідуючі вимоги: по перше здача зброї і всього військового майна Німцям, по друге залишення границь Криму на положенню цивільних інтернованих, а не як українське військо і по третє звільнення усіх добровольців, набраних на території Криму.

Ці вимоги німецька делєґація базувала на тому, що Український Уряд признав Крим самостійною державою і заявив, що жадних українських частин там не повинно бути.

Про дальшу долю Запоріжців по виїзді з Криму не говорилося нічого. Зі слів делегації можна було тільки довідатися, що це буде залежати від Української і Німецької Вищих Команд.

Передбачення Болбочана здійснились. Німці предявили такі вимоги, на які він не міг погодитися ні в якому разі і тому він рішучо заявив делєґації, що Запоріжці всі ляжуть як оден, але цих вимог не виконають. І щоби дати зрозуміти делегації, що це не проста погроза, він у її присутності видав наказ Запоріжцям шикуватись до бою.

"Я з свого боку — звернувся Болбочан до делегації — ставлю вимогу допустити мене до апарату, щоби звязатися з Урядом, бо тільки за згодою Уряду, на його формальний наказ і зі зброєю в руках залишить моя ґрупа територію Криму. Словам же вашим про становище Уряду в цій справі я не можу йняти віри і тому мушу особисто з Урядом переговорити. Крім того прошу ваші вимоги представити мені в писаній формі".

Делєґація, не даючи відповіди на вимоги Болбочана, запитала:

"Чому ви не хочете показати нам наказу даного вам Вищою Українською Командою, на підставі якого ви провадили наступні операції на території Криму? Українське Військове Міністерство заперечує нам у дорученню вам такого наказу".

В Болбочана був наказ, але таємний і написаний в таких виразах відносно Німців, що він не міг його представити, не дискридитуючи Уряду.

"Наказ я одержав устний і на підставі його і провадив операції, але скоро приїде командир окремого запоріжського корпусу генерал Натієв, якому підлягає моя ґрупа і який мабуть має при собі наказ писаний".

"Що до приїзду генерала Натієва, то ви, пане полковнику, мабуть помиляєтесь. Він сюди може приїхати тільки за нашою згодою, але такої Генерал Натієв ще в нас не просив".

Болбочан не сперечався, бо знав, що Натієв уже виїхав з Джанкой, але боявся, що він приїде за пізно і боротьба розпічнеться.

Делегація, почувши від Болбочана рішучу відповідь, бачила на власні очі, як Запоріжці зі співами шикувалися до бою і як це зле впливало на німецьких жовнірів. Видно було, що в них не було жадного бажання битися з Запоріжцями, котрих нераз бачили в боях і привикли їх поважати.

Тимчасом у деяких місцях Німці почали відходити під натиском 2-го запоріжського полку, правда, натиском не збройним.

Переговори відбувалися в будинку залізничного двірця. Генерал Кош ще перед цим звечера залишив двірець і з цілим штабом перейшов у місто.

На пероні двірця стояло 4 німецькі кулемети з обслугою, які були спрямовані в бік запоріжських ешелонів. Запоріжці, готуючись до бою, почали займати таке положення, в якому було б зручніше і краще прийняти бій.

Перша сотня 2-го запоріжського полку під командою сотника Зелінського, котра згідно з пляном Болбочана, мала зайняти залізничний двірець і пробиватися в місто, на очах делегації вишикувалась перед двірцем, по команді розділилася на відділи і рушила на німецькі кулемети, які стояли на пероні. Німці з переляку очистили перон, залишаючи 4 кулемети. Сотня не рушила німецьких кулеметів і тільки люфа до люфи приставили свої кулемети.

Це зробило велике вражіння на німецьку делєґацію і коли вона довідалась, що по цілому фронті окруження Запоріжці так само щільно наблизились до розположення Німців і що в багатьох місцях відбулося то, що тут на пероні с. т. Німці повтікали, делегація зовсім змішалася.

Дійсно, Запоріжці всюди наблизились до окружения Німців і проти кожного німецького кулемета, виставили свої кулемети.

Прощаючись делегація заявила Болбочанові:

"Даємо вам і вашим частинам 6 годин часу на прийняття наших вимог. В разі неприйняття їх, проти вашої ґрупи буде розпочата збройна акція", але в кінці делегація змінила тон і сказала, що йде з докладом до генерала Коша і надіється, що конфлікт вдасться залагодити.