Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

З приводу цього в місті відношення з Німцями почали загострюватися. Вони подвоїли свою чуйність і ввесь час були в боєвій готовости, так що в кожній мент могли виступити проти Запоріжців. Все це дуже стало на перешкоді відпочинкові, нормальним вправам і муштрі, які Болбочан було розпочав, бажаючи як можна краще змотувати і зміцнити козаків. Але перебіг подій змінив становище так, що майже більшість людей була в наряді, або на варті, або в сторожевій охороні, а решта в поготівлю, яке прийшлося запровадити з огляду на становище Німців і приявність 7.000 матросів.

Ніхто не розстався зі зброєю.

А тимчасом ґуберніяльнпй командант не переставав усякими засобами настроювати Німців проти українських військ. У місті почали траплятися ріжні інциденти між окремими козаками і Німцями, як наслідки такого ненормального положення.

Треба було щось робити, щоб запобігти дальшому ускладненню справи.

Ще раніш Болбочан шукав, де б то знайти для Групи тихий і спокійний постій, де б не досягали її впливи і розпорядження губерніяльного команданта. І тепер Болбочан постановив зреалізувати свій замір.

На другий день після обезброєння останнього ешелону, одержано категоричну вимогу від німецької команди пропустити без перешкод усі наступні ешелони через ст. Мілітополь, але в цьому наказі ясно відчувалася рука ґуберніяльного команданта. Болбочан, котрий уже вспів довідатися, що більше ешелонів з матросами не буде і щоб остаточно не погіршувати положення, дав свою згоду.

Але ґуберніяльний командант на тому не заспокоївся і рішив викликати Запоріжців на сутичку з Німцями. З цією метою вечером, після отримання відповіди Болбочана, він звільняв з вязниці увесь перший ешелон, під зміцненим конвоєм Німців привів їх на залізничну стацію та завантажив їх в ешелони для відправки дальше. Це був просто визов Болбачанові. Але цьому вдалося безкровно зліквідувати і ці злочинні заходи ґуберніяльного команданта. Болбочан, після переговорів з Німцями, затримав з цієї партії тих матросів, проти яких були докази на зроблені ними злочинства і вбивства.[19] Німці самі взялися зробити натиск на ґуберніяльного команданта, щоби віддати їх під суд.

Таким чином, ґуберніяльному командантові не вдалося викликати сутички поміж двома військамі і тим здискредитувати Запоріжців в очах нового Уряду України.

Але відношення зоставались загостреними. По місті ходили чутки, що Німці вислали спеціяльний відділ для знищення Запоріжців. Все це дуже хвилювало всіх і напружувало нерви до остаточности. Ціла ґрупа ввесь час була в поготівлі, були навіть пороблені окопи біля розташування окремих частин. Безперестанно робилися глибокі розвідки кінноти з автопанцирниками і навіть повітряні.

Нарешті Болбочан рішив покласти кінець усьому цьому і залишити з усім військом Мілітополь.

Перед самим відїздом Болбочанові прийшлося мати ще одну велику неприємність з ґуберніяльним командантом.

Треба зазначити, що Запоріжці майже з самого Київа і до цього часу не одержували грошевого утримання. Виїмкові потреби Кримська ґрупа задоволяла тим невеликим авансом, який був виданий ще в Київі перед вирушенням у похід.

Надходили якраз свята, люди потребували грошей, бо військо вже два місяці не одержувало платні, а до такої неточности годі ще не були призвичаєні. Вірячи обітниці Уряду, що гроші для війська буде в час висилатися, Болбочан усі гроші і цінности, які відбивав від ворога, здавав у державну скарбницю. Так було зроблено з пятнацяти міліонами рублів, які Запоріжці захопили в Бердянську. Ці гроші здано в Мілітопільську державну скарбницю. Туди були здані і ті кілька міліонів, які Болбочан одібрав від матросів.

Тепер Група дуже потребувала великої кількости грошей і тому подано вимоги губерніяльному командантові з проханням видати потрібну суму з державної скарбниці. Але ґуберніяльний командант відмовився це вчинити і сказав, що запитається про дозвіл з Київа.

Чекали, чекали тих грошей, як у моря погоди, а їх не було і про відповідь з Київа теж не було чути.

Тимчасом ґуберніяльний командант успів себе зарекомендувати завзятим москалем і ворогом України. Свої симпатії і переконання він виявляв досить отверто. Так само був настроєний і цілий його штаб, не дивлячись на те, що він формувався ще за часів Центральної Ради. З цього приводу почали вибухати малі інциденти між старшинами Запоріжцями і старшинами Таврійської командантури, які загрожували перейти в поважний конфлікт, що незабаром і сталося.

Підчас обіду в одному ресторані міста Мілітополя, де було багато старшин Запоріжців, був приявний і Ґуберніяльний командант в окружению свого штабу; займали вони окремий стіл. Підчас обіду ґуберніяльний командант голосно, наче нарочно, щоби почули і старшини запоріжської ґрупи, сказав по російськи: "цьому війську, яке грає тепер жовто-блакитну оперетку, не дам ані копійки, скільки б вони не просили".

Старшини — Запоріжці спалахнули і кинулись до команданта. Розпочався великий скандал. Про випадок був повідомлений полковник Болбочан. Він знав про вороже відношення команданта до Запоріжців, але ніколи не міг припустити, щоб урядова людина, будучи на державній українській службі, отверто лаяв і сміявся в очі з українського війська. Старшини-Запоріжці так міцно реаґували на цей вибрик ґуберніяльного команданта, що він мусів пожалітися на них командирові запоріжського корпусу отаманові Натієву і навіть мав нахабство просити покарати їх.

Одночасно з жалобою команданта до отамана Натієва прибув полковник Болбочан, який вияснив усю справу і вимагав, щоб командант перепросив старшин-Запоріжців за свою поведінку, видав усі потрібні гроші для ґрупи і негайно подав прохання про димісію. Колиж командант не схоче виконати усіх вимог, то просив дозволу отамана Натієва його заарештувати, призначити тимчасово нового команданта, а про причини арешту донести Урядові.

Отаман Натієв погодився з вимогами полковника Болбочана.

Але на предявлені командантові вимоги він тільки розсміявся, почав чванитись і удавати "верховну владу". Колиж до командантського Управління був присланий