Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
"Вночі на 5 липня ґрупа, українців-вояків біля 5.000 чоловік, що прийшла на сбірний пункт пункт та самовільно і всупереч розпорядженню Ген. Комітету назвала себе полком імени гетьмана Полуботка, захопила арсенал, озброїлась і поставила караули коло державних установ. Генеральний Секретаріят негайно вжив рішучих заходів до встановлення порядку. Викликано військо гарнізону; як українці, так і росіяне охороняють місто. Частину, повстанців заарештовано."[29]
Генеральний Секретаріят опублікував відозву за підписами Винниченка і Петлюри, в якій переповідалося про виступ полуботковців та про його ліквідацію заходами й силами української Влади. Потім видано ще додаткове повідомлення про остаточну, ліквідацію виступу та про інцідент, який мав місце, а саме — патруль, зложений з юнкерів, прийнявши один відділ богдановців за полуботковців, почав стріляти, забив одного і поранив двох козаків Богданівського полку.
Але це ще не був кінець. 19 липня делегація Укр. В. Г. Ком., Ген. Секретаріяту і Ради В. Депутатів поїхала в Грушки умовляти полуботковців скласти зброю і їхати на фронт. Умовились на тому, що полуботковці пришлють своїх виборних до Ц. Ради для остаточних переговорів на ранок 7 липня. Цю делегацію полуботковців було в дорозі заарештовано і випущено лиш за кілька годин. На нараді делегати згожувалися на все, аби їх відправлено було на фронт як окремий полк. Та поки йшли переговори, полк. Оберучев віддав наказ обеззброїти полуботковців і силою відіслати на фронт. Інтервенція Винниченка, який їздив до Оберучева, не помогла. З наказу Оберучева частини 1-го Укр. полку, юнкери і школа прапорщиків оточили касарні полуботковців і силою їх роззброїли, при чім було вбито три полуботковця.[30] На ніч для охорони табору прислано полк кірасирів, які вночі напали на вже обеззброєних полуботковців, побили їх і пограбували, однявши все, що мало якусь вартість — гаманці, ножики і таке инше.
Скоро потому почалася відправка полуботковців на фронт. 27 липня виїхала полкова канцелярія з старшиною й начальником полку, Романєнком, а 29 липня останній ешалон полуботковців залишив Київ.[31] Заарештовані полуботковці сиділи у тюрмі аж до падолиста. Над ними велося слідство, і прокурор обвинувачував їх по ст. 100 карного кодексу, — відділення України від Росії. Вони писали з тюрми листи до українських редакцій, прохаючи в громадянства допомоги[32] їх визволили вже большевики підчас падолистового повстання.[33]
Протягом цілого червня й липня ішла енергійна підготовка до російської офензиви на галицькому фронті. Союзники прислали велику силу гармат, набоїв і всякої муніції. Ще ніколи російська армія за цілий час війни не була так добре й багато узброєна, як тепер. Але в неї вже не було боевого духу. Російська революційна демократія з самим Керенським на чолі з усіх сил старалася заохотити військо до наступу. Керенський об'їздив фронт і скрізь промовляв на вічах, закликаючи до бою. Але це все дуже мало помагало. Укр. Ген. В. Комітет з свого боку старався висилати на фронт українські військові частини, потративши не мало сил на умовляння й на агітацію в цім напрямку. Ген. секр. Петлюра почав комплектувати спеціяльні "баталіони рятування України" в Київі, Чернігові й Ромодані і видав відозву, де закликав охотників "в імя оборони України, в імя волі сущих на Україні народів" — "стати в цей небезпечний час під знамена Рятування України і, не гаючи ні одної хвилини, помогти братам-салдатам і офіцерам, які бються з ворогом і чекають від нас помочи".[34]
Одночасно з тим він випустив відозву "До українців вояків на всіх фронтах", в якій закликав "припинити наступления німців і не пускати їх на нашу землю… як одженемо німців, як зупинимо наступления їх, то спасемо Україну, спасемо нашу землю, наше хазяйство, наших дітей, батьків і жінок, нашу волю, наше право на вільне життя. Коли ж нічого не будемо робити в цій справі, то неславно загинемо і загубимо Україну. Проклянуть нас діти наші і не признає нас Україна за своїх синів". І виявилось, що українці підчас "наступу Керенського" билися як найкраще. Це зразу заслужило їм признання з боку вищої військової влади і змінило її погляд на українізацію.
Полуботковський полк, прибувши на фронт в складі 16 сотень і 2447 козаків при 15 офіцерах, зразу був приділений до пішого Немирівського полку, який був висланий в огонь і стратив найбільше людей в боях. Начальник дівізії, в склад якої війшли полуботковці, зразу здобув таку високу про них думку, що написав до Ц. Ради листа, де, вихваляючи хоробрість полуботковців, прохав "для скорішої українізації його дівізії присилати йому завжди таких справних, гарних, дісціплінованих і ідейних козаків."[35]
Законопроект було з невеликими поправками (наприклад, платню інструкторам збільшено до 100 карб, в місяць) прийнято, не вважаючи на гостру опозицію деяких членів Малої Ради, головно М Рафеса і Євг. Нероновича, які запитували: навіщо творити "армію наймитів", чи не для боротьби з большевиками?[36]
Не довіряючи військовим частинам, які хоч до деякої міри зберігали дух старої дісціпліни й послуху, а особливо коли ті частини стоялі під проводом генералів ще з прежньої царської служби, українське правительство змарнувало й невикористало дуже значну військову силу, яка могла стати справді основою української регулярної армії. Я маю на увазі не раз згадуваний вже Український Корпус, який заслуговує того, щоб спеціально зупинитись над
