Українська література » Публіцистика » Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський

Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський

Читаємо онлайн Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський
в господарствах. Мої групи мають по 2–3 господарства до нападу. Бачимо, як стоять вози, повні військового добра. Ударом кинджала чи прикладу обезвладнюємо „днєвальних", у клунях покотом сплять червоні, яких мої козаки мордують багнетами і кольбами, рубають шаблями. То тут. то там чути крики, падають перші стріли З хат починають вибігати большевики, яких ми ранимо, хто чим може. Чуємо намагання большевицькнх старшин опаиувати паніку, хтось іцось командує: в-ті місця кидаймо гранати. По 20 хвилинах боротьби ціла частина села в наших руках. Червоні повтікали з хат на горища, та вискакують із господарств на городи. Мої люди поміщалися з совітськими і заглядають навіть один одному в обличчя. На запитання в російській мові відповіддю є стріл.

Мимо заборони, деякі мої групки почали господарити біля возів. Бачу, як одягають на себе нові військові плащі, беруть із возів ручні гранати, але не можуть знайти детонарів. Кричу на них, щоб уважали на ворога. І дійсно чую команду якогось енергійного совітчика, а небавком спішені кацапчуки з лугу від ставка йдуть лавою під забудування і штурмують із криком „Ура!"'. Чути вибухи ручних гранат із обох боків. Вже ранений мій б. „підпрапорщик" відламком гранати в шию. Кілька гуртків злякалося і подалось узад, Я бачу це і з двома ударними групами ручними гранатами атакую большевиків збоку; вбиваємо їх із револьверів і крісів.

Червоні втікають до ставка, але й моїх більша частина втекла за село в другий бік. Якось із трудом їх затримую. Хочу, щоб усі тепер одягнулися і побільше набрали набоїв і ручних гранат. Цивільні візники опритомніли й показують, що й де є по селянських коморах. Кілька возів із зброєю, набрями і ручними гранатами ми запрягаємо; відсилаю їх до ліса під Кусиківцями на південь, а звідти опісля мої козаки завели їх на Кипорів Яр.

Ловимо багато коней із полкової орхестри. Деякі козаки посідлали тих білих коней, а решта проґавила можливість, бо нишпорила по возах. Я знаю, що нас атакувала поміч із Кожухова. Там чимало коней попало на міст, але моста не могли переїхати. Не один большевик покалічив на мості свого коня та й собі зламав карк. Таке саме було як пізніше виявилось, у напрямку села Медведівки. Де був штаб дивізії, ми тоді не знали, але штабовці вивтікали разом із командантом дивізії і попали в дроти на вулиці з одного боку, а кіннота, що їхала їм на поміч з другого…

В такій ситуації, коли ворогів багато, а нас мало й з малим зігранням в нічнім бої, я не міг довго боротись у селі Кусиківцях, тим більше, що вже година 2-га вночі, а я мушу зарезервувати собі час на відхід і заховання людей по нападі. Даю негайно свистком знак до відходу. Роблю коротку збірку. Маю ще одного раненого, але це видно, свій свого підстрілив, не хотячи, в бік, коли група втікала й перелазила через пліт. Рана поверховна, гірша справа з бунчужним: він має в горлі квадратні відламки російської гранати, харкає кровю і сама рана недалеко сонної артерії. Думаю, як би його відіслати кудись бодай до доброго фельчера. Відправляю бунчужного до с. Дяківець ще з одним козаком. Кінних є 11 душ. Я їх направляю іншою дорогою через дяковецький ліс і кажу, де мають поховати здобуті коні та вернутись до нас. Ми негайно йдемо всі, в темноті ночі, полями, оминаємо с. Літинку від півночі й прямуємо до лісу біля Монастирка. По харчі я вислав удосвіта з десяток людей до Літина й Літинецького Майдану, наказавши їм вернутись ранком, бо сподівався відплатної „ревізити" червоних. Коли вони навіть приїдуть за нами, то мій плян відтягнути червоні сили від полк. Палія вдався. Тоді він перейде спокійно річку Бог і степову смугу північного Поділля. Коли добереться за Улановом у Волочиські ліси, буде врятований і навяже контакт із своїм зверхником — ген. Тютюнником, бо в цих умовинах він не міг мати звязку, коли хмари червоної кінноти гасали навколо Палієвого мізерного відділу.

Ще вдень я довідався, що полк червоної кінноти приїхав до села Літинки і почав грабувати село. Большевики забрали всі кожухи в селян. Шукали за нами, але чому? Ранком почав падати перший сніг того року й слідів навіть індіяни не могли б відшукати. Щоб червоні могли за нами з-заду слідити, те ж було виключене, бо ми порушувались, як тіні в часі повороту. Хіба міг бути між нами якийсь зрадник, але й йому був потрібний на це час… Я від себе відпустив за харчами 10 козаків, Видно хтось із них проговорився в селі Літинці, де був світський агент, а далі вже відома дорога. Я міг би потурбувати червоних в селі, аде це викликало б ще більші репресії. Покищо вистане червоним того, що дістали від нас у Кусиківцях. Їхніх жертв ми не рахували, але вони мусілн мати до пів сотні вбитих і стільки ж ранених.

Думаю, що далі робити? Посуватись снігом, що оце падає, за українськими відділами в невідомий терен? Чи я їх дожену і що їм поможу? Нічого, хіба сам із своїми козаками піду на певну згубу. Дуже не в пору все це сталось і дивуюся повстанському ген. Тютюнникові, що зрушив із місця на зиму українських патріотів. Я зі своїм відділом рішаю не рухатись із свого району, перебути зиму, а з весною почати наново свою роботу.

Одного разу в половині листопада червона піхота й кіннота з важкими кулеметами вїхала несподівано до села Літннки. Кількох козаків було в селі й їх червоні заскочили. Вивязалась із обох боків стрілянина. Козаки, відстрілюючись, бігли до місця нашого постою в літинецьких пасіках, а червоні за ними. Большевицька кіннота вже була „на карку" повстанців, коли ті добігали до нас. Цілий відділ повстанців був приготований до відповідної зустрічі большевиків. Я одну чоту розсипав за загородою і наказав рідко, але влучно стріляти. Ми підпустили чекістів так близько, що було видно риси їх облич. Одна — друга сальви й посипались вбиті й ранені, Падає також кілька коней. Решта червоних вершників завернула до втечі. Мої козаки добігають до забитих і ранених, забирають зброю й дострілюють ранених, які пробували ще боронитись із револьверів. Я лаю своїх за цей вчинок, бо мені був потрібний бодай один червоний для допиту. З забитих коней козаки поздіймали

Відгуки про книгу Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: