Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Я післав одну бабу до Літинецького Майдану, щоб через тамтейших моїх знайомих селяни підкинули записку до хати, де буде „от. Заболотний", такого приблизно змісту: „Шановний товаришу чекісте! Не вдавай комедіянта. Забирай, брат, своїх московсько-жидівських опричників до Винниці. Думаєш, що є на світі дурніші від тебе й твоїх чекістів. Я мав нагоду всіх вас заскочити в лісі й вирізати в пень, коли ви виїздили сьогодні з села до ліса на постій Не зробив цього сьогодні, але зроблю завтра. — Отаман Орел".
Після цього відділ ЧК із Винниці негайно виїхав через Літин до Винниці. Мої звідіуни потім довідались, що таку „штуку" видумали в Винниці чекісти-жидки, мовляв, „дурні ґої" підуть до чекістів, як мухи до меду, а вони їх у винницькій черезвичайці поріжуть, як курей на шабаш.
Одначе не довго довелося мати спокій. Червоні почали нам ще більше докучати. Мої звідуни підслухали розмову козака Грицька зі Сахнів із його братом, коли я пустив того козака додому, а за ним післав конфідентів. Брат Грицька каже, що. чекісти дають двісті рублів у золоті, коли він застрілить свого отамана. Відомості, які до цього часу подавав через сексотів Грицько, не дають висліду, бо відділ наш трудно зловити. Агент винницької черезвичайки з Сахнів, Пилип Лящук, налягає конче на вбивство отамана. Він день і ніч їздить із большевицькою кіннотою і є посередником між братом Грицька і губчекою. Про того агента вже другий місяць мова ішла. Робили ми засідки на нього, вдень приїздили, ночами підкрадались козаки, але не могли зловити: бувший каторжник умів добре ховатись. Російська каторга зробила з нього невловимого агента, який добре давався нам у знаки. Ми з ним зналися особисто, коли я учителював одну зиму в Сахнах. Називався він — як сказано — Пилип Лящук і попав у каторгу за те, що напав був на жида та встромив його голову у керницю, забравши гроші. Керниця була не дуже повна води; жид не втопився, якось його витягнули і справа закінчилася каторгою для Пилипа, якого революція випустила на волю. Пилип дав собі слово, що знищить такого „б. учителину", як я, за всяку ціну.
Посилаю людей до раненого в с. Кусиківцях „підпрапорщика" з с. Дяковець довідатись про стан його здоровя. Даю також довіреним мвоїм післанцям дорученя відвідати Марусю на хуторі під Дяківцями. Підпрапорщик ще є хорий, бо рана тече, але почувається краще. Він вже кількакратно ледви не попав в руки червоних. Знову забагато сексотів розвелось. Давно ми їх вішали і вони підняли голови. Полюємо завзято за агентом Пилипом, але даремио. Його бояться і переховують. Я наказав катувати селян, шо переховали із страху Пилипа. Сексоти доносять большевикам про наші порухи, бо чекати лякають їх розстрілом. Вже донесли про переховання Марусі на хуторах під Дяківцями. Вона пише, що її господарі дуже залякані. Тоді даю двом козакам наказ перевести Марусю до Стасьового Майдану, де її братова колись учителювала. Та господиня дуже любила Марусю і згодилась її перетримувати.
Отож той Пилип підговорив брата Грицька до зрадницької роботи. Грицько вже працював через сексотів Пилипа з місяць, тому то нас червоні так легко переслідують. Підозріле заховання Грицька кидалося в вічі. Тепер я знав усе. Сидимо під Літинкою в куренях. Прийшов Грицько з дому. Я зібрав всіх козаків і питаю, що маю робити зі зрадником, який нас всіх продає сексотам цілої місяць і є в контакті через свого брата з агентом губчека Пилипом з Сахнів. Козаки відповідають, що зрадник мусить умерти. В той самий мент козак Грицько каже, щоб його пустити в долину, бо він хоче води напитись. Бачте, кажу, ми хочемо судити зрадника, а на ньому „шапка горить", бо води йому захотілось? Отож обеззброїли нашого Грицька і почати допит! При допиті вживали найгостріших засобів, щоб він виявив сексотів, через яких передавав відомості. Подаю О. Грабарчукові та Петрові Шевцеві папір з цілою низкою питань. Грицька відвели до сусіднього куреня на допит. При ньому був сот. Ковбасюк і списував відповіді. Були також ті козаки, що чули розмову його з братом. Після мук, Грицько все виспівав. Важні були для нас призвища сексотів, яких він подав аж 8 осіб у селах навколо і в самій Літинці. Після допиту — козаки порубали зрадника шаблями. Я говорив шепелівцям восени, яка смерть чекає кожного зрадника і тепер вони бачили наглядно, яка його доля спіткала. В боротьбі сентіментів нема! Коли б ми були сурові до себе самих, до своїх і до ворогів, то напевно було б інакше.
Висилаю кілька груп по всіх селах ви нищити відомих мені сексотів. Гине між ними і брат Грицька. В с. Літинці згинув сексот, у якого була учителька зі Сопина Цей півінтелігент давав слово, що з червоними нічого його не буде звязувати й Леся може в нього спокійно перебувати. Вона там перебувала, про неї сексот не доносив, щоб робити вигляд довіреного мого чоловіка, а про нас усе казав агентові Пилипові. Зрадив того сексота й ще одного селянина-сексота Грицько на допиті. Протягом кількох днів повішено душ 15 совітських „сєкрєтних сотрудників". Така запобігавча акція нагнала страху решті симпатиків червоних: чекісти лише лякали сексотів розстрілами, а ми їх відразу вішали.
Сутичок із большевиками ми переважно виминали. Взимі піхотою трудно було обняти ширший район на перезимуванвя. Козаки з Кипорового Яру вже хотіли додому. Всі ми не могли пішки йти, бо далеко.
Тому я пустив О. Грабарчука з 21 козаками в район Слобідки з тим, що він через тиждень прибуде назад. Селянам ми і так досить наприкрились, бо їжу діставали тільки із сіл навколо Сахнів і Літинки. Треба було якось подумати, щоб дістати щось таке, що бракує селянам.
В часі грудневих морозів і сніговій
