Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський

Я знаю, що цієї короткої научки для большевиків мало: ще буде пробувати робити наступ большевицька піхота. Праворуч від нас, за широкою долиною, є поруби з корчами і малий грабовий лісок. Залишаю одну чоту, що вже билася, на старих становищах, а півтори сотні, з 90 козаків із ручними кулеметами беру з собою до грабового ліска. Коли совітська піхота почне наступ із с. Літинки на сади, де була сутичка з їх кіннотою, тоді я цілою силою вискочу з ліса на ліве крило червоної піхоти, яку спереду буде вязати моя чета з 30-х козаків.

Зайняли ми становища. На наступ ждемо цілу годину. Невже червоні роздумалися? Вони знали наш звичай, що по сутичці ми негайно відходили. Це тому, щоб не прибуло більшої сили, але тепер тієї сили не було, бо червона піхота та кіннота ліквідує десь на північнім сході ген. Тютюнника і полк. Палія. Тому я можу позволити собі на кращу тріпачку большевикам, хоча вони мають 250 піших і 60 кінних з 4-ма „Максімами". Бачимо нарешті червоні стежі, які підходять обережно в напрямку пасік. Моя чота не стріляє до стеж, а підпускає їх до забитих коней. За стежами з галасом і командами: „лєвєй, правєй, впєрьод" сунеться лава піхоти по снігу і тягне за собою кулемети. Мої козаки з чолової чоти стріляють, а я причаївся в ліску в поготівлі. Кінних большевиків не видно. Їх, як пізніше виявилось, совітський комендант післав обійти наше ліве крило. Значить, дався вивести в поле, бо зігнорував своє ліве крило, на яке ми хутко впадемо.

Вже почалась стрілянина крісова та кулеметна. Бачу, що моя чота відійшла за другу загороду. Червона піхота в одній лаві рівняється з грабовим ліском. Хіба большевики не лишили собі резерви і все дали до першої лінії? Так, не видно другої лави. Значить наше завдання цілком легке. Даю наказ як мога швидше, бігти з грабника в атаку без крику. Ми були так певні пере моги, що в ліску поскидали із себе теплу одежу, тому можемо хутко бігти. Червоні відразу почали втікати; чимало з них уже падає від багнетів, револьверів і ручних гранат. Здобуваємо 2 важкі кулемети і гонимо червоних повз Літинку в напрямку міста Літина. Деякі червоні піддаються, але полонених узимі немає — їх мої козаки забивають. Під лісом бачу рештки совітської кінноти. „Кропимо" до них з своїх ручних кулеметів.

Гнали ми большевиків аж за село і добре при цьому попріли. Даю наказ збірки і відвороту. Є 30 вбитих большевиків. Що з трупами робити? Лишити не можна, бо за це порозстрілюють опісля селян. Тому я наказав вигнати з Літинки 6 підвод із саньми, позбирати людські і кінські трупи та повивозити в ліс. Ми таксамо відійшли з села, де заховали великі кулемети і сідла, в ліс під село Сахни. До села Літинки не зявлялись днів з 10, а перебували в Стасьовім Майдані, в Лозинськім лісі і на хуторах, в селі Сахнах, в лісі під Бухнами, Воробецькім Майданом летичівського повіту.

Що зробили червоні в Літинці після бою з нами? Посилаю звідунів, місцевих козаків. Відомості такі: по кількох днях крутилося в околиці багато совітських агентів, потім приїхало кілька соток кінноти, поїздили і відїхали. Чимало селян багатіших і інтелігентніших викликала Літинська ЧК. до міста Літина і ніби перепитувала за повстанців. Метою було вербування сексотів і деякі дурні зі страху згодилися подавати про нас відомості, але хутко були нами повішені. Маю інформації, що перший червоний корпус повернувся з виправи на ген. Тютюнника до Винниці. Кіннота корпусу була під Коростенем на Волині. Був там командір дивізії Котовський. В волинських лісах був ранений полк. Палій, повстанчий ватажок з Летичивщини Антончик і багато козаків з групи Палія. Команду після Палія обняв підполк. Чорний. Ген. Тютюнник під містом Базаром на схід від Коростеня із своєю кіннотою, якою командував от. Хмара з Летичівщини, відступив, кинувши майже 500 козаків на поталу. Комуністи хваляться, що цілком зліквідували українців і „оперативна тройка": Примаков, Котовський і жид Лівшиць з Києва всіх полонених з групи Тютюнника засудили на смерть і розстріляли під Базаром. Кажуть, що розстріляних було до 400 душ, але всі вмерли героями, так що большевики були здивовані такою смертю. Чекіст губчека пропонував полоненим перейти на службу до большевиків, але смертники з погордою відкинули всі пропозиції.

Чому Тютюнник відступив з наказом: „Хмара за мною!" — і спричинив смерть цих героїв під Базаром — невідомо.

Півтисячі душ могло ще довго боронитись, навіть кольбами, коли б не було набоїв, від кавалерійських атак… Тоді червоні не дуже то атакували, а гарячкували коней, які скакали майже на місці. Сотня важких кулеметів див. Котовського навіть відкрила вогонь по своїй кінноті ззаду. Цілком спокійно відбиваючись до вечора, міг ген. Тютюнник із цілим своїм військом відходити величезними лісами до польського кордону. Змученій вдень совітській кінноті не треба було давати відпочинку вночі, а нічними нападами забирати коні, зброю, муніцію. Тепер вільно вже критично осудити справу Базару — рік-річно обходимо свято поляглих під Базаром, — але я не чув, щоб хтось глянув правді в очі та осудив акцію ген. Тютюнника. Тютюнник мав у своїм штабі у Львові й у часі походу агентів Харківської Всеукраїнської Черезвичайки. Вони дурили генерала, що „вся Україна повстане, гарнізон Києва піддасться без бою, а тов. Затонський стане премієром українського уряду…". Листи тов. Затонського були представлені Тютюнникові й той вірив… і пішов по славу всенаціонального героя. Та мало ще було Тютюнникові гіркого досвіду під Базаром: він вірив „українським самостійникам" (з-під прапору ҐПУ, в 1922 р.) з Великої України, ще раз пішов туди, щоб покінчити трагічно.

Почався місяць грудень. Між повстанцями діється щось зле, бо де ми не зявимось, вечором, а найпізніше на другий день, зявляється большевицька кіннота. Ми заховуємо обережність, але це нам не помагає. Значить, серед нас є хтось, що доносить червоним. Організую добру контракцію і жду.

Одного дня селяни кажуть мені, що йриїхав до села Літинського Майдану відділ „повстанців" душ 100 кінних. Ночами стоять „повстанці" по селах, а вдень виходять до ліса з соломою на підстілку, палять вогні