Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський

Накладом «Українського Видавництва», Краків, Райхштрассе ч. 34, ІІ.

Друк.: «Нова Друкарня Денникова» під комісарською управою, Краків, вуд. Ожешкової 7.

Verlag: “Ukrainisher Verlag”, G.m.b.H. Krakau, Reichsstrasse 34/II.

Druck: “Neue Zeiungsdruckerei”, Rommissarishe Verwaltung, Krakau, Orzeszkowagasse 7.

Протягом двох років першої Української Революції, хто лише не топтав своїми кіньми українського чорнозему?! Були москалі білі і червоні, на Херсонщині висіли були на беріг навіть французи, товклися по Україні і організувались польські легіони Галера й Довбур-Мусніцького, прийшли і німці та австрійці, щоб завести лад, пробував відбудовувати з України велику Росію Генерал Денікін і Вранґель, врешті післав свої війська також маршал Пілсудський, як „союзник" Головного Отамана з мрією здійснити відбудову Польщі в межах з часів Ягайлонів. Вогнем і мечем прорізувала простори України червона язва під орудою Москви та повстанці, що високо держали національний жовтоблакитний стяг. Тих останніх було безліч; намножилося багато загонів і безліч отаманів. Була то бурхлива стихія.

Надійшов 1920 рік. Ішли змагання між червоною Москвою і шляхетською Польщею.

Чудом перемагали москалів поляків. Червоні армії розбиті, московський уряд просить мира. Полки не йдуть на остаточне знищення Московщини, бо навіть не боронять інтересів свого українського партнера — навпаки, його коштом у Ризі відбувається торг без української делегації. Говорять про „геніальність" Пілсудського… А чому він не передбачив пізнішої катастрофи своєї держави і не створив білорусько-українського буфера між Польщею й Росією під своїм політичним впливом? Відпала Литва, але II місце „хотіла" зайняти тодішня Україна (свідомо чи не свідомо — інша річ) в особах своїх тодішніх репрезентантів. Ідея Ягайлонів була близька здійснення й великих перепон не було. Чи Україна на тому виграла б, чи програла? Мені здається, що Україну в замаскованій федерації з Польщею ждала би така сама політична доля, як УССР. під Москвою, бо політично поляки XX. століття ще менше вироблені, як за часів своїх королів. Чи удержавалася б Україна на поверхні політичного життя, коли б повстала як У. Н. Р.? Це були б передчасні „роди", бо політична концепція з опертям одних на Москву, а других на Варшаву від віків фальшива. Рік 1920 був для України роком великого і трагічного перелому. Армія У. Н. Р в складі біля 18–20 баґнетів і шабель, залишилася сама проти московської міліонової армії восени 1920 року Український штаб хоче провадити наступ, щоб (поки розбиті поляками большевики не зорганізувались), злучитись з українськими повстанцями Поділля і Київщини. Поляки цілий місяць забороняють свому союзникові робити наступ. Цей місяць жовтень якраз був потрібний москалям, для упорядкування, щоб сконцентруватись проти слабої української армії. Повстанців по той бік фронту охопила розпач: фронт завмер, а червоні жорстоко шаліють у повстанчих районах. Вкінці жовтня я як повстанець з сотником Саранчою переходимо фронт між селами Багринівці — Дяківці. Людей своїх ми розпустили, а самі йдемо довідатись, що має бути та загал, чи щось буде? Попадаємо до штабу Полку Чорних Запоріжців, полк. Дяченка в селі Стасьовий Майдан. Дяченко скермовуе нас до штабу Запорозької Дивізії за с. Голенищевом до ген. Базильського. Сотник Саранча поїхав далі до ставки Головного Отамана в Камянець, а я, довідавшись, що має бути наступ між 10–11 листопада, залишаюсь в Наливайківськім Курені „молодшим старшиною" в сотні одного молодого хорунжого. Те, що я, штабс-капітан царської служби, що командував уже куренями і 61 полком минулого року, мені не перешкоджає тепер командувати хоча би й чотою.

Врешті наступ. Ми женемо 17. башкірську бригаду і доходимо до залізничного шляху Жмеринка — Винниця. Наш лівий сусід російський Генерал Яковлів, є під Винницею. В нічних випадах здобуваю чимало коней. Моя популярність серед козаків, як запримічую, зачинає зростати. На відтинку Залізної Дивізії большевицькі вожді —Котовський і Примаков прориваються, що змусило цілий наш фронт до відвороту. В нічнім бою під селом Голенищевом я з хорунжим Слободяником задовго втримували ворога, так, що вскачивши нарешті в село, попали просто в руки совітській кінноті. Поки ручними гранатами відбились від ворога, то наших трудно було дігнати. Таким чином ми залишились серед ворогів і лежали в рові, поки не пройшло через село Голенищів кілька піших лав червоних.

Серп місяць виглянув ізза хмари; коли ми почали скрадатися зі села Голенищева в напрямку ліса, під містом Бухнами. Не доходячи до ліса, почули рух і тупіт совітської кінкоти. Залягли і вони проїхали. Прямуємо до села Сахнів, де колись я учителював. Тут заходжу до знайомих, а хор. Слободяник подався в свій Староконстантинівський повіт через Летичів. Розпрощалися ми щиро. Я сказав, що моя мрія прожити бодай одну зиму спокійно, хоча б за кордоном, не здійснилася. Видно доля хоче, щоб я ще взяв на себе тягар боротьби з окупантами і з весною почують про мене червоні!

З великим ризиком й добрався до с. Кусиковець, де ледви не зловила мене большевицька кіннота. Під покривалом туману я вийшов зі села в поле, приліг на покритім приморозком житі в борозні і так пролежав до вечора. В Кусиківцях і Медведівці господарили червоні, що чути було по збільшеному бреханню собак. Ввечері я встав, увесь продрог від зимна і добрався спокійно до ліса на південь від Кусиковець. Лісом, полями, оминаючи Миколаївку, Грузький Майдан, дійшов по півночі до Брусленова. Зазначую, що я був озброєний в кріс, револьвер і дві ручні гранати; ніяк не хотів іти обезброєним, бо знав, що зброя буде мені потрібна. Тимто наражувався на велику небезпеку, коли б попав на відділ червоних. Документів зі собою не мав ніяких, портфель загубив у боях, решта документів залишилися в Штабі Першої Запорозької Дивізії. Єдиним аргументом, коли б спіткав большевиків, була в мене — зброя.

В Брусленові зайшов я до вчительки Шуматій-Гальчевської. Большевиків в селі не було. Відпочивши в школі цілий день, я подався до своїх шкільних товаришів, Дроздовського, Кисіля і Місюри. Оникій Місюра був студентом другого курсу камянець-подільського університету. Не зважаючи на більшовиків, збирався він їхати підводою до Камянця з продуктами. Я знав, що по кількох