Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко
Рідий край
Україно, рідний краю, Я в тобі зростав, Запашне твоє повітря В себе я вбирав. Ходив босими ногами, Стежечки топтав, Поле сірими волами З піснею орав. А надвечір, по роботі, Як у двір вертав, Хату білу, цвіт — садочок Мрійно оглядав. Защебече соловейко Часом у садочку, Я під спів його солодкий Вчасно спати йду. О, мій любий, милий краю, Чи ж я тебе знав? Ні… Ось тут, лише у мандрах Я тебе впізнав. Та ж за тебе було варто І життя віддать, Щоб свою державу вільну, — Україну мать. Де родився та хрестився Там би і вмирать, В боротьбі з одвічним катом Славно погибать. Хоч і впав би в тяжкім змогу, — Двічі ж не вмирать; Було б легше рідну землю На собі держать. 1965
Панахида над могилою холодноярською отамана В.Чучупаки в с. Мельники.
З ліва на право стоять: Нач. укр. пол. Ів. Філоненко, сивобородий батько от. В.Чучупаки. Далі хор.
Червень 1942
Пам'яти Василя ЧучупакиЯк ішов на Україну москвин — ворог лютий, Із густих лісів орлом піднявся наш Василь рішучий. Гукнув: Хлопці, нумо браття, нумо всі до зброї… Покажім своє завзяття з ворогами в бою. Всю комуну й білі зграї до ноги стинаймо, Та з нашого стену краю, геть ноіх виганяймо! Як збирались отамани в Холодному Ярі, То прибув до них завзятий і отаман Хмара. І вже разом в одну лаву гнали погань всяку, Щоб здобути Україні її Волю й Славу М.Дорошенко Частина 2-га
Чорноліська група пол. Хмари перейшла до Лебедина і тут зустрілися із Завгородним та Гонтою і відбули спільну нараду. Загальне становище погане, на фронті з поляками панує відносне затишшя, комуністична влада в Україні зміцнюється, стає шо далі то більша небезпека на шляху повстанської армії та її боротьби. Комуністична зграя продаґентів нахабніше і сміливіше грабують українські села, забирають хліб і фураж…
Нарада остаточного нового рішення не винесла, рішили далі вичікувати "у моря погоди", можливо виникнуть кращі якісь зміни та певніші вияснення з армії УНР. Тому Завгородній, Ґонта і Гризло тимчасово залишаються в своїй місцевості і будуть провадити боротьбу з продаґента — ми які завзялись безоглядно "викачувати" хліб від селян, а лише під осінь всі відділи мають з'їхатись на чергову нараду до Холодного Яру.
Після такого домовлення роз'їхались кожний відділ в наміченому напрямку. Хмара повів свою групу по лівому жиру, по дорозі вони мали багато сутичок з різними ворожими відділами, дійшли майже до станції Гнівань, зупинились, як не помиляюсь, в селі "Миронівці", й прочистили село, що розкинулось по обох сторонах Богу. Пороном перебрались на правий берег і повернули назад. Дорогою зустрічалися з деякими малими частинами повстанців, але прізвища їх отаманів вже не пригадую. Вони давали Хмарі поради і вказівки кудою ліпше пройти аби обминути червоні частини, якими було заповнене все правобережжя. Та не завше щастило перейти спокійно, бувало й не одна несподівана зустріч, де право переходу дорогою доводилось і зброєю добувати, На лівий берег Богу перейшли біля Тростянця й пішли старою дорогою. Був серпень 1921 року, кінчалися жнива а починалась молотьба. Нарід поспішав обмолотить та після голоду наїстися хліба. А тим часом проагенти підсилені своїми яничарами сиділи по селах і теж ждали нового обмолоту, щоб як найскорше забрати хліб та нагодувати своїх червоних голодрабців у московщині. В кожному селі плач і стогін: не встигли намолотите хліба, як комунарі вже спішать забрати все. Повстанці переходили з одного місця на друге, робили маневрування, бо поспішати не було куди. Де не було близько війська, там стояли довше. Не раз доводилось зводити бої з міліцією та воєнною охороною, що ходили разом з продагентами.
Тоді за нами починала слідкувати кіннота Котовського й підсилювала своїх агентів. Оголошували амнестію за амністією й використовували інші ріжні приманки, намагаючись захитати волю повстанців. Але тепер на ці брехливі обіцянки ніхто з повстанців не реагував, бо знали з не одного гіркого досвіду,
