Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Вертаємося до шепелівців переможцями. Ми задоволені із себе. Уявляю, що думав Шепель, його штаб і козаки. Мої козаки кажуть до шепелівців: „Оттак у нас воюють!"
Ночувати там, де ми бились з червоними, не можна було, бо завтра тут будуть большевнцькі перевертні. Тому ми, поховавши хорунжого в гаю на Кипоровім Ярі і прочитавши молитву над його могилою, виїхали за село Каміногірку, де в лісі стали на постій.
Іван Паньковецький, злий дух Шепеля, дивиться вовком на мене і моїх козаків, нічого зі мною не говорить. Шепель так само мовчить і бокує від мене. Лише Харитон Паньковецький, не знаю, щиро, чи ні, кілька разів говорив зо мною, нарікав на Шепеля. Казав, що охоче залишився б у мене, але це йому не випадає. Сотник Ковбасюк і ще кілька старшин щиро балакали і нарікали на Івана Паньковецького та Шепеля. Виявилось, що одного старшину, який був у Шепеля, з бувшої юнацької школи і одну чорняву панну, яку я бачив, Шепель „вислав ніби за кордон з устними звітами", а в дійсності наказав двом козакам їх замордувати, бо „забагато знали". Ті козаки мали більше сумління, пустили обоє далі, а до Шепеля принесли куртку замордованого поручника. Обоє невинні, здається, перейшли до Польщі і хіба мали що оповідати емігрантам.
Сотник Ковбасюк і решта старшин з регулярних українських дивізій ніяк не могли допустити, щоби щось подібне було між повстанцями і взагалі існував такий негативний тип, як ославлений Шепель та його штабові „різники". Один з тих „різників" — Іван Паньковецький возиться з бабами. Відчувалося, що Шепель є номінальним отаманом, а всіма справами кермує І. Паньковецький, пан життя і смерти усього відділу. Старшини в числі 47 осіб просять мене, щоб я взяв їх до свого відділу, бо в цій душній і непевній атмосфері вони довше не видержать. Відповідаю, що з великою охотою взяв би їх до себе, але з моментів їм відомих не можу покищо цього зробити. Я взяв своїх 45 козаків, а решти не можу перетягати до свого відділу.
На другий день облава на Кипоровім Ярі. Ще не знаю кілька большевиків приїхало і що роблять. Облави я сподівався ще вчора, тому перейшли ми всі 5 км. від Кипорового Яру на південь за Каміногірку. Моїх і Шепеля людей є разом 125 багнетів і шабель. Всі хотітимуть їсти, тому я післав своїх козаків до сексота в Каміногорці, щоб реквірували у нього 1 % річного бичка. Рано наші кухари вже варили страву, коли почули ми далекі стріли з кулеметів на Кипоровім Ярі. Можуть собі на „ура" стріляти, але там нікого не знайдуть. Щоб нас не заскочили, пильно стережемось.
Чую незадоволення своїх і шепелевих козаків із поведінки І. Паньковецького. Багато з них звертається з домаганням, щоб цю його комуністку якось ізолювати. Паньковецький пішов кудись на нараду з своїми прибічниками. Я викорисювую відсутність І. Паньксквецького і даю наказ своїм козакам, щоб вони негайно повісили його коханку. Вмить мій наказ виконується тихо, без крику. Мотив такий: відділ Шепеля здеморалізований, коханка Паньковецького могла втекти, міг він її пустити на волю; тоді все, що чула й бачила гарна панянка комуністка протягом кількох тижнів, опиниться в черезвичайці. Для неї це була романтична пригода, а нас її свобода коштувала б чимало крови. Тому вона згинула.
Надходить І. Паньковецький і бачить що його „симпатія" висить на дереві. Кинувся, як скажений пес і почав з револьвером допитуватись козаків, хто це зробив. Підійшов і до моїх козаків, які іронічно всміхались й сказали, що панна сама повісилась. Тоді він десь знову в кушах зник. Він знав, що панна сама не повісилась а її повісити міг дати наказ я або Ше пель. Видно, він справджував, хто дав наказ.
Мене він нічого не питав. Козаки слідили за Паньковецьким і мені доносили про його безсилу лють.
Облава почала зближатися до нас. Я дав наказ своїм козакам сідлати коней і відїздити ще далі на південь. Пре це попередив от. Шепеля і він так само дав наказ йти за нами. Стали ми пополудні в густому лісі на іювий постій між сел. Пеньківка- Яцківці в лісі на схід.
Тут Паньковецький почав нову інтригу та розсипав своїх прибічників у кущах в лаву, ніби проти большевиків. Мені доносять, що ті „заходи" спрямовані проти мене й моїх козаків; довідуємося від одного шепелівця, що нас шепелівці під командою І. Паньковецького хочуть обеззброїти. Бачу що дійсно козаки Шепеля в лаві і мають в руках кріси. Своїх козаків попереджаю, щоб не „ловили ворон". Частина була разом при повнім поготівлі, а частина на конях. Тоді беру з собою 4-ох козаків і йду до місця, де лежав пор. Шепель і Харитон Паньковецький.
— То ти, отамане, видав наказ поготівля проти нас? Чого твої люди лежать в лаві? Може хочеш нас другий раз обеззброти?
— Ні, я не дав ніяких наказів. То хіба Іван Паньковецький щось зарядив. Прикликати його до мене.
Харитон Паньковецький пішов шукати свого брата і хутко з ним вернувся.
От. Шепель почав його питати, чому козаки в поготівлі. Іван Паньковецький із крісом у руці щось мнеться і поглядає у мій бік із ненавистю та каже, що він може лише довірочно говорити, що сталося.
— Ні, говоріть при нас, поручнику! — кажу я. — Ви були і е джерелом інтриг. Вам, видно, шкода своєї коханки, а може вам захотілося наших коней, шабель, озброєння? Отож кажу вам всім, що посилаю вас до біса, а сам з своїми людьми негайно виїжджаю. Ви йдіть своєю дорогою, а я піду своєю. Вас я прийняв, як друзів, годував і щиро до вас поставився, забуваючи кривду, але другий раз кривди ви не всилі мені заподіяти. Мало того, я, при спробі провокації з вашого боку можу почати вас кропити, як чужих, і винищу всіх до ноги! Бувайте здорові!
Сідаємо негайно
