Українська література » Публіцистика » Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Читаємо онлайн Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко
щирі і віддані.

Син його Андрій 1898 року народження, здобув двоклясову освіту і числився грамотною людиною. В час революції був в царській армії, потім був при війську Болбочана, але швидко перекинувся до большевицького руху і став навіть провідником. В хаті його батька Гонтара Теміша і знайшла надійну схованку большевипька партизанка. Тут же в хаті ховалися Дем'яненко, Нечуйко та Михайловський.


Денікінцям хтось з селян натякнув про большевицьке кубло в цій хатині на околиці села. Вони одного дня несподіваним нападом хотіли всіх захопити. Але большевицька сторожа помітила як денікінці оточують подвір'я і підняли стрілянину. З хати вискочили інші большевики і відстрілюючись відступили до лісу Чуток. Під час цієї сутички Дем'яненка ранено в ногу. Денікінці оточили хату вже тоді як большевики зникли. Старого Тиміша з дружиною арештували, посадили на сани і повезли до Єлисаветградівки. Але так і не довезли, біля залізниці їх обох розстріляли.

Біла Армія під командуванням генерала Денікіна, боролась на всіх фронтах з одним гаслом; єдіная неделімая Росія. Це вороже для всіх поневолених Росією народів шовіністичне гасло Денікіна і перерішило його боротьбу, затягло в поразку. Проти Денікіна виступили большевики, проти його єдінонеділимської політики виступила Армія УНР, проти його окупаційного походу виступили всі партизанські загони.

Менше як за місяць наступ Денікіна був не тільки зупинений, а його "блискуча" золотопогонна біла армія поспішно розпочала відступати, котилась на південь до Чорного моря.

Під Новий 1920 рік станція Знаменка вже була звільнена від денікінців, які поспішно відійшли до Єлисаветграду і тут почали зводити укріплення.

Денікінських реставраторів старої монархічної Росії били з усіх боків, били під прапороми червоними большевнків, били під жовтоблакитними Самостійної України і били під прапорами чорними Махна.

Не відчуваючи більше денікінської небезпеки, виліз з своєї схованки Неводничий Федір з поки по малочисленною большевицькою зграйкою. Він тепер сміливо й завзято почав збільшувати свій загін. Він почав стягати до себе і тих, невиразних прихильників що висиджувались по хатах родичів чи знайомих.


Плян був такий: Підняти проти Денікіна повстання в усіх навколішніх селах і вигнати з Єлисаветграду білу денікинську погань і цим здобути честь та славу серед населення округи. Цей свій плян він запропонував підпільному центрові, що перебував в селі Єлісаветградківці.[1] Керував цими підпільниками Скирда та І.Курченко.

Большевицькі ватажки погодились з цим пляном, але замість селянського повстання, в яке не дуже вірили бо знали що селяне большевиків не люблять, рішили оголосити загальну мобілізацію місцевого населення — чоловіків від 19 до 40 років віку.

По селах кинено пропаґандистів які на загальних зборах селян оголошували наказ мобілізації та родинам покликаних до війська обіцяли різні привілеї: дозвіл заготовляти паливо на зиму в державному лісі, дозвіл рубати матеріал на ремонт і будову хатів та мешкань тощо.

Серед населення знялася метушня. Пропозиції дуже спокусливі, але ж і небезпечні. Гляди большевики програють а прийдуть інші. Але ж до обіцянок існує наказ.

Новий Рік зустрічати довелось в напружені й з великою тривогою. Рік 1920 не віщував добра. І дійсно, одного дня на Різдв'яних святах цибулівцям довелося виражати своїх вояків у похід. З усього села та й з інших навколишніх малих сіл зігнали людей і підводи. Ті, яких Неводничий наділив землею, та учасники різних екзекуцій явилися самі, добровільно, але їх було небагато, може з сотню. Неводничий, як генерал, командував цією збірною "армією" всіх поставив до строю, розбив на відділи та призначив командирів. Потім став викликати по списку селян з підводами й наказував брати на кожну по 8-10 мобілізованих. Коли все було готове, валка виїхала в напрямку Єлисаветграду, що був за сорок кілометрів від Цибулева.

Переночувавши в селі Казарні, що було на половині дороги до місця призначення, другого дня вранці приїхали в село Високіх, де об'єдналися з Єградківцями. До Єлисаветграду залишалося біля десяти кілометрів. Дорога лежала через рівний чистий степ, що злегка був припорошений снігом.

Командири Неводничий та Курченко почали поспішно лаштувати своє "військо" до бою: в передні дві лави поставили людей з рушницями, а за ними третя лава була цілком не озброєна. Було наказано: як переднього вб'ють або ранять, то задній мусить взяти його зброю і йти вперед у наступ.

Так і пішли тими лавами, вгинаючись змійкою, та й дійшли до підміського села Сізонова. Денікінці вже були готові до зустрічі ворожого війська. Від села Лелеківки показалася денікінська кіннота і застрочили кулемети. Большевицьке військо під командою Неводничого-Курченка спинилось і бійці залягли на снігу. Раптом з боку залізниці почулася інша стрілянина. Над головами зашумів вихор скорострільного вогню. Прихований денікінський панцерник вийшов на відкриту лінію Єлисаветград — Канатова і перед ним, мов на долоні, було видно все те "військо".

Перший гарматний постріл з панцерника прямісінько й точно вибухнув між першою і другою лавою наступаючого війська. Від вибуху зірвався селянин з відірваною рукою і тріпаючи скрівавленим оцупком рештки руки подався спателичено вперед а потім обернувся, заверещав не своїм голосом тікав назад.

Мов би по команді перша лава схопилась і почала тікати бо ж створилась паніка. Залишилось тільки два трупи.

Намацавши першим пострілом дистанцію з панцерника посипались гарматні постріли як з мішка. До гарматних і кулеметних приєднались і рушничні. За пів години рівне і чисте поле встлалось трупами. Ранені і частина вцілілих чим дужче втікала з цього безглуздого бойовкська.

Не пощастило большевицьким ватажкам взяти Єлисаветград селянською юрбою, не здобули вони й слави, тільки невинними трупами встелили поле.

Панцерник ще зробив кілька гарматних пострілів туди де ворушились запізнілі людські постаті в полі і зробивши протяжний гудок паровозом, мов би похоронну відправу над покійниками подався ліниво назад, на станцію.

Так безславно і злочинно закінчилась спроба большевиків чужим життям здобувати перемогу.

Проте, денікінська армія і без большевицького наступу незабаром залишила Єлисаветград і подалась на Одесу та Крим. (Ходили чутки, немов би був наказ "царя Антона" ч.1-ша) Яким розіклав він своє

Відгуки про книгу Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: