Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Добра й майна в магазинах та вагонах щодня маліло і в той же час чисельнисть військових частин меншала.

Тютюник, як адьютант про це небезпечне явище доповів отаманові Григор'їву.

— Нічого, вони ще всі повернуться, завезуть здобич і повернуться, — спокійно запевняв адьготанта.

За три місяці постою наблизилась весна а вояки не думали повертатися. Війська залишилося третина. Тютюник цим разом попередив отамана то армія віл бездіяльности деморалізується, розвалюється, В Україні бушує більшевизм, комуна кріпне, поширює свої вплнви а ми вилежуємося. На Дону Денікін піднімає козаків, формує "бєлую армію", готується рятувати " Єдіную неделімую".

— Ми залишаємося, пане отамане, в небезпечному стані, щоб не прийшлося нам відходити туди, куди відступила антанта, але їх підібрали їхні човни, а нам човнів ніхто т дасть і вам буде один вихід — у воду!

Григор'їв задумався а через декілька днів дав наказ: залишити Херсон та Миколаїв і повернутися до ст. Знам'янки де ще тримався його полковник Заєць, де з правобережжя сходились рештки григор'ївського війська.

Хотілось згадати той 1919 рік. В частині Херсонщини та й по інших місцевостях, що були під контролею от. Гритор'їва, витворилася величезна сваволя: почалися грабунки, підпали, вбивства заможніх селян. Робилось це в більшості під проводом сільських розбишак "отаманчиків", якими керували місцеві большевики. По селах свідоме населення організовувалося в так звані "самоохоронні загони", які намагалися припинити цю розбишацьку сваволю.

По містах, містечках та залізничних станціях місцеві большевики, за вказівками з Москви, теж організовували самоохорону. Туди входили зкомунізовані робітники та жиди. Грнгор'їв побачив, що він втратив у населення довір'я, зрозумів свою поразку. Тепер він уже не був отаманом усієї Херсонщини та Таврії, але лише маленької частини на Херсонщині.

Свій штаб, що був приміщений у трьох вагонах, Григор'їв перевів до ст. Хировки, де стояв ешелон з військом, військовим знаряддям, провізією та горілкою. Все своє військо, якого заледве лишилась четверта частина з сорока майже тисяч, він зібрав сюди та розмістив на станціях: Хировка та Трепівка. До міста Єлнсаветграду доступу вже не було, ним опанували місцеві большевики. /Ходили чутки, що там був і сам Зінов'єв-Ляфельбаум/.

Єлисаветград, одержавши підкріплення, яке підійшло з Вознесенська та Помошної, рахував себе укріпленим. Погода стояла суха, приємна. Був початок травня 1919 року, В цей час, коли Григор'їв підготовляв наступ на місто Єлисаветград, до нього був посланий ще раз від Уряду УНР. Фотій Мелешко, який мав би переконати Григор'їва, щоб вій залишив свою отаманію та приєднався до війська УНР. Ця місія Мелешкові не вдалася, бо всі шляхи доступу до Григор'їва були перетяті і сам Григор'їв зі своїм військом опинився в оточенні.

Не маючи іншого виходу, Григор'їв підтягає свої сили до ст. Трепівки, готовить наступ на Єлисаветград. За один день до наступу, його ад'ютант скликає мітинг на ст. Трепівці, де й оголошує, щоб вояки перевірили свою зброю та були готові, бо о 12 годині вночі вони від'їдуть до стан. Канатової а звідти підуть у наступ на місто.

Опівночі григор'ївське військо було в Канатовій, а на світанку лави були готові до наступу. Дійшли до села Сизонової, яке було в двох-трьох верствах від міста, там спинилися. Як сонце почало підійматися Григор'ївці піали на місто трьома лавами.

Оборону Єлнсаветграду большевики побудували в дві лінії. В першій, від передмістя Ново-Миколаївки понад могилою виставили кулемети і міномет. Друга, на якій окопалась піхота, спереду першої — по хлібах.

Місцевість тут була рівна, як на долові жодного прикриття і тому була для обох сторін невідповідна.

Отаман Григор'їв пустив свою піхоту в наступ широкою і ріденькою розстрільною аби не наражатись на зайві людські втрати. Піхотинці рвучко одинцем перескакували десять кроків і падали не даючи часу ворогові взяти на мушку. Так кидькома григор'ївці наблизились до ворогів на 150–200 метрів і поспішно окопалися. І щойно тепер з обох боків посипались спонтанно рушничні й кулеметні постріли але шкоди нікому не робили бо люди лежали в ямках.

В цей час на підмогу большевикам збоку залізниці, з-за насипу, наспіла нова большевицька частина піхоти і з вигуками: Ур-р-ааа… кинулась у фланг. Кулеметники та снайпери. Григор'їва швидко зупинили цю флангову атаку і змусили большевиків залягти. В цій же хвилі більшевицька піхота спереду й собі знялася і пішла в атаку. На зустріч їм піднялись григор'ївці і почалось пекло. Але вже за чверть години бій виразно показав перевагу григор'ївців. Рівне поле усіяне трупами і раненими. Ворог не витримав. Большевики одні утікали а інші кидали зброю і здавались в полон.

Бій закінчився блискучою перемогою частини отамана Григор'їва. Серед великої кількости полонених виявилась і жиди. Можливо вони і перерішили наслідки бою бо, вже давно відомо що жиди хоробрі над неозброєною людністю, або ж перемагають хитрістю та підступом. А тут же атака. В атаці боягуз ніколи не виграє. Крім того серед полонених найбільше було недосвідченої збольшевиченої молоді яку агітатори повели на смерть.

Загорілі григор'ївці почали сортувати полонених за національними ознаками і виявили багато чужинців, інших народів. На запит чого вони пішли вмирати за чужі інтереси, вони, ці чужинці, кидались тут же на своїх політруків-жидів щоб помститися. Але григор'ївці самосуду і порахунків робити навіть серед полонених заборонили.

Вигравши бій в полі Григоріїв легко заволодів містом Єлисаветградом. Там він виявив наслідки жорстокого терору большевицького над заможнішим населенням. В тюрмі повно трупів. Нищили перед відступом противників большевизму. Кращі мешкання спалені, заможніші будинки пограбовані, люди з жахом ховалися.

Григоріїв дав суворий наказ своїм воякам, під карою смерти, нічого в приватніх мешканнях не чіпати. А щоби це мародерство припинити отаман зробив облаву, впіймав двох мародерів-грабіжників мирного населеним і на площі перед натовпом розстріляв.

Залишивши частину війська для охорони Єлнсаветграду, Григор'їв повів свої війська на відпочинок до станції Трепівка та Хировка.

Після цієї перемоги над ворогом я з перев'язаною ногою виздоровлював на хуторі. Сюди зайшов оборонець большевицького Єлисаветграду Петро Бевз зі своїм приятелем обидва обвішані наритниками як коні та й