Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

6 чи 8 кулеметів, декілька возів, на які наладували: рушниці, набої, гранати, медикаменти та провізію. Коли вояки Григор'їва були готові до вимаршу, отаман під'їхав на своїй тачанці і, звернувшись до свого колишнього адьютанта Ю. Тютюнника, побажав йому та всім його воякам щасливо дійти до наміченої мети. Попрощався і тихою ходою зі своїм відділом пішов у Чорний ліс. За нім військо та до півсотні кінноти.

Тютюнник забрав решту, що залишилась: дві тачанм, кілька возів, на які вояки поставили кулемети, та дві гамати, повантажили набої, гранати та провізію і поспішили відійти на захід. /Ст. Хировку залишили на призволяще, там населення провадило " ревізію " майже тиждень і дехто зробив собі чималі запаси, особливо "гречеської"/.

Тютюнник пішов зі своїм військом лісами: Раєвським, Вербовим та іншими і щасливо дійшов до ст. Христинівки, де і з'єднався з частинами армії УНР. Там усіх їх радо та щиро привітали.

Ю. Тютюнник ввесь час був у окладі армії УНР, брав велику участь у боях, ходив з вояками в Зимовий похід у 1920 році. Під містечком Базаром в 1921 році він зі своєю частиною попав в большевицьке оточення, військо його було розбите, а сам він потрапив у полон. Після, він як великий фахівець партизанського руху, був викладачем військової Академії в Москві, а використавши, большевики його розстріляли.

А Григор'ів з титулом великого отамана Херсонщини та Таврії, з десятками тисяч славної переможної армії, перетворився в партизанського отаманчика без титулу, без слави, без нагороди. Так часто буває що доля любить кепкувати з заразумілців, В Чорному лісі приховавши частину зброї й амуніції, яка обтяжувала рухливість загону, Григор'їв подався до лісу Чуту, але й там партизани інші вже обібрали в селах харчі ще зимою. Звідсіль він помандрував до лісу Мотриного, хотів розташуватись в Холодному Яру, але там вже господарював Василь Чучупака /Деркач/ і колишнього великого отамана біля себе відмовився мати. Тоді Григор'їв подався з своїм загоном далі і біля села Бурякової спіткав з загоном Коцуру, якого вважав своїм приятелем. Але й Коцура відмовився об'єднатися. Не тільки відмовився, а ще й сказав щоб Григор'їв забрав військо геть далі і не обїдав тут його населення.

Григор'їв не хотів сваритися, подався далі аж до Раєвського лісу, перейшов залізничне полотно поміж станціями Цибулівкою й Фундуклеєвкою, дійшов до села Нерубаю де і став постоєм.

В цей час несподівано на тачанках нарвався сюди батько Махно з своїми "синочками-молодчиками", Отаман Григор'їв кинувся до Махна і запропонував об'єдвання. В першій хвилині Махно відмовився, а потім щось подумав і погодився. Але тому що село Нерубай не могло вмістити два загони, то вони перейшли до більшого села Осітняжки і там розмістили по хатах та школах вояків. Але й тут було тісно. За тиждень пере мандрували до ще більшого села Сентово. Тут Махно зупинився в центрі села, школу заняв під свій штаб а молодчиків розмістив в хатах навколо школи.

Отаман Григоріїв свою частину розмістив по бічних вулицях села які прилягали до річки Інгул а сам оселився в священика.

Початок липня 1919 року. Субота але в полі жнива і всюду кипить робота, а до села всунулись непрохані та й небезпечні гості. Багато людей кинули в полі роботу і поспішали в село рятувати рештки свого добра. Вступивши в село вояки зразу ж розпочали гульбища. В кожного вояка запас грецької горілки. Всюду співи, крики, стрілянина. Люди в страху. Хто не зайде з "визволителів" в село то бешкетує і грабує, чи білі чи червоні чи й чорні махновці, — скаржилось перестрашене населення.

Неділя. В селі благодатний тихий ранок. Військо, пясля нічного гульбища, мирно спало. По обіді скликався мітінґ. Люди ще щойно сходились як сюди прибула військові провідники, батько Махно та отаман Григор'їв і біла сільської управи розпочали суперечку. Потім зайшли в сільську управу. Щойно Махно переступив поріг управи, як вихопив з кобура свого мавзера… Але заки він встиг цей великий револьвер приготувати до стрілу, Григоріїв блискавично витяг наган і почав стіляти в груди Махна. Однак Махно злорадо посміхаючась направив уже мавзера на Григор'їва і стрілив. Отаман хнтнувса, зігнувся, рука його з наганом в безсилі ослабла. Він це знайшов в собі сали вискочити з управи на подвір" а, навіть гукнув про допомогу. Але в дворі були самі махновці Він пробіг ще до рівчака вимитого водою і упав до нього. Махновці підскочили і дорубали його раненого шаблюками.

Як виявилось згодом, зрадник з близького отечення Григор'їва, ще звечора підміняв отаманові в нагані набої на холості. Ось чому Махно від час двобою посміхався і не поспішав випередити в пострілі.

Смерть отамана Григор'їва рознеслась по селу блнскавично. В таборі григор'ївців повстала паніка. Вони, довідавшись що Махно забив отамана почали тікати з села через річку до Пенькіно. За ними кинулись махновці і загнавши в болото вимусили здати зброю. В цій стрілянині кілька Григор'ївців загинуло, між ними і помічник-адьютант Григор'їва Чечіль. Поховали замордованого Чечіля люди в кінці садиби на огороді Чайковського.

Такий безславний кінець знайшов собі отаман Григор'їв, що відмовився об'єднатися з Армією УНР.

Забитих григор'ївців Махно звелів похоронити на цвитарі. Полоненим григор'ївцям Махно дав право вибору: ті що пристануть до його загону отримають зброю, інші можуть повертатися додому.

Труп отамана Григор'їва Махно наказам вивезти за село і закопати в рові біля цвинтаря ніби стерво.

Після цього Махно посадив своїх молодчиків на тачанки та коні і тричі пролетів вулицями села демонструючи свою спритність та силу. Дочекавшись ночі Махно з своїм військом зник з села, Люди полекшено зітхнули.

Довідавшись що Григор'їва замордував підступно Михно в селі Сентово і похоронив в рові за селом як собаку, дружина з родичами приїхала, відкопала труп і забрала до міста Олександрії де його поховала за християнськими порядками, в труні і з священиком.