Том 6 - Леся Українка

щось бачив, походить трошки по селу, в кінці потоку, де хати найкращі. Хороші має черевички, аж лиснять, то нащо ж їх далі каляти? Отже, погадає собі, що ли-бопь воно й скрізь так гарненько, сяде собі до карети та й їде додому. Потім пише до Берліна: так і так, нема голоду ніякого. А якби він трошки потерпів та пішов угору по селах, там, де поток починається, та далі за потічок, на малий куток, або хоч і на сей бік, де хати нарізно стоять,— оті хижки гірські, оті дупла чорпі та діряві, що не варт і сірника, щоб їх підпалити, от нехай би він туди пішов, то, може б, щось інше до Берліна написав. Нехай би вони до мене прийшли, ті панки з уряду, коли вони не вірять, що тут голод. Я б їм дещицю показав. Я б їм очі памозолив отими всіма голодними пустками.

Чутно знадвору ткачівську пісню.

Вельцель. О, вже знов тієї чортівської пісні завели.

Віганд. Все село збаламутять.

Вельцелева. Так наче на щось непевне збирається.

Єгер і Бекер побрались попід руки, ведуть перед громадці з молодих ткачів, увіходять з гуком у ванькир, а звідти до

шинку.

Єгер. Скадрон, стій! Зброю додолу!

Громадка розсідається поза різними столами, де вже раніш сиділи ткачі,— починають разом балачку при столах.

Горніг (гукає до Бекера). Ну, скажи лишень, що там сталось, що ви такими гурмами ходите?

Бекер (поважно). Ще, може, станеться. Правда, Моріце?

Горніг. Ну, ще чого! Не вигадуйте.

Бекер. Он уже була кров. Хочеш, покажу? (Закочує рукав і показує кривавий знак на голій руці понад ліктем.)

Декотрі молодці за столами роблять так само.

Бекер. Ми ходили до цилюрика Шміта, щоб нас по-щепив.

Г о р н і г. Ото тепер буде! Не диво, що такий шарварок по всіх вулицях. Де ж пак, такі розбишаки по селу ганяють!..

Єгер (гороїжиться, вигукує). Гей, Вельцелю! Зараз мені став дві кварти! Я плачу. Думаєш, може, я побрязкачів не маю? Ого-го! Помалу! Аби наша хіть, то будемо горілку пити, каву жлуктити хоч до рана, так як той подорожній.

Подорожній (удає насміх здивованого). До мене чи про мене річ?

Шинкар, шинкарка, шинкарівна, тесля Віганд і подорожній

сміються.

Єгер. На злодії шапка горить.

Подорожній. Вибачайте, молодче, вам незгірше живеться, як я бачу.

Єгер. Та я й не нарікаю. Я, бачте, купець — подорожній. Я в спілці з фабрикантом. Що ткач голодніший, то купець ситіший. Кому злидні, мені хліб!

Бекер. Ленсько утяв! Здоров будь, Моріце! (П'є.)

Вельцель (приніс горілки. Вертаючи до шинква-су, спиняється і звертається помалу, своїм звичаєм мляво та спокійно, до ткачів. Спокійно, але з притиском). Дайте панові спокій, він вас не зачіпає.

Голоси від молодих ткачів. Тайми його не чіпаєм.

Вельцелева перемовилась з подорожнім. Бере його кубочок з кавою і виносить в кімнату. Подорожній виходить за нею, ткачі

сміються.

Голоси від молодих ткачів (співають). Всі Дрейсігери то кати, їм помагають слуги...

Вельцель. Ша! ша! Співайте собі де хочете, а в моїй хаті я не дозволяю.

1-й старий ткач. Правда його, покиньте співи.

Бекер (гукає). Але ми таки ще раз перейдемо повз Дрейсігера. Він таки мусить ще раз послухати нашої пісні.

Віганд. Ви ж бо вже не дуже напосідайтесь, а то ще «непорозуміння» вийде!

Сміх і вигукування: «Овва!»

Старий Віттіг (сивобородий коваль, без шапки, в шкуратяному фартуху і в дерев'яних капцях, закурений; як вийшов з кузні, так прийшов до шинку, стоїть перед шинквасом, чекає на чарку горілки). Та дай їм трошки відправити кумедію. Брехливий пес не кусає.

Голоси старих ткачів. Віттіг, гей, Віттіг!

В і т т і г. Та не хто ж. А чого там?

Голоси старих ткачів. Віттіг тут! Віттіг, Віттіг! Ходи сюди, сідай з нами, Віттіг. Сюди, Віттіг, до нас!

Віттіг. Нехай мене бог боронить, щоб я з такими сідав.

Єгер. Ходи випий з нами.

Віттіг. Сховай собі свою горілку. Схочу пити, сам заплачу. (Сідає з чаркою біля Бавмерта та Анзорге. Ляпає злегка Анзорге по животі.) Яка ткацька їжа! То капуста, то нужа.

Старий Бавмерт (в нестямі). ІІу, і чого ж іще? Дивіться, чи то ж не догода?

Віттіг (удає здивованого і витріщається на Бавмерта). Ой-ой-ой! Скажи лишень, Генрічку, чи се ти? (Реготить несамовито.) Ой, пробі, люди добрі, гину, їй-богу, кишки порву! Старий Бавмерт бунтує! Оце що то тепер настане: спершу забунтують кравці, а потім вівці, а там миші та щурі. Ой, моя доленько, що ж то за рей-вах буде! (Трясеться від реготу.)

Старий Бавмерт. Та ні, бачріш, Віттіг, я такий, як і був. Я ж і тепер кажу, що якби влагодилось по добрості, то б ліпше.

Віттіг. Чорта з два! Воно-то влагодиться, тільки не по добрості. А де ж воно влагодилось по добрості? Хіба воно у Франції по добрості діялось? Хіба Робеспір багачів по головці гладив? Там було: раз, два, марш! Там гільйотина не дармувала. Се вже так мусить бути: «Ал-льом замфан». Самі галушки нікому в рот пе скачуть.

Старий Бавмерт. Якби ж я мав звідки хоч сяк-так прожити.

1-й старий ткач. Нас, Віттігу, геть навдокола вода пойняла.

2-й старий ткач. Хутко не схочеться й навертатись додому. Чи цілу ніч волочитись, чи спати лягати, однаково з голоду мліти.

1-й старий ткач. Вдома тепер здуріти можна.

Анзорге. Мені тепер однаковісінько, чи сяк, чи так.

Голоси старих ткачів (дедалі все гостріші, лютіші). Ніде нема спокою. Навіть до роботи охота не бере. Он там у нас у Штепкунцендорфі єсть один такий, що цілий день сидить над водою та й полощеться, голісінький, як мати породила. Йому вже зовсім в голові перекинулось.

3-й. старий ткач (підводиться, наче «духом одержимий», починає балакати «Па всіх язйках», здіймаю-чи грізно палець). 6 суд в високостях! Господь бог Са-ваоф...

Дехто сміється. Ткача садовлять силоміць.

Вельцель. Йому досить одну чарочку випити, щоб уже й світ замакітрився.

3-й старий ткач (знов починає). Горе-горе! Не вірять вони ні в бога, ні в пекло, ні в рай. Віра їм на глум здалась!

1-й старий ткач. Добре вже, добре!

Б е к е р. Дай ти чоловікові доказати казапь. Воно, може, кому й до серця припаде.

Багато голосів (галасують). Нехай говорить! Не заважайте!

3-й старий ткач (голосніше). Тим-то пекло широко роззявило душу і щелепи розставило безмірно, бо туди впадуть всі, що роблять кривду убогим і