Том 6 - Леся Українка

Краще від лікаря знаєш, коли ткачевій дитині смерть прийде.

Віганд (тільки що всміхався, але тут раптом розлютивсь). А ти краще від поліції зпаєш, котрий ткач

1 Слово честі (франц.).— Ред.

злодій та по скільки починків вовни щотижня приховує. Прийдеш по шмаття та й починочок вовни прихопиш, як трапиться.

Г о р н і г. А ти пшеницю па цвинтарі сієш. Як більше людей піде в землі гнити, то й радиіший. Як побачиш де, що дитячих могилок багато, то аж черево гладиш та примовляєш: «От знов добрий рік видався, мре малеча, як мухи. Знов що не тиждень, то й грошей копиця».

Віганд. З них забагатієш, якраз!

Г о р н і г. Нічого, ти ще, окрім того, фабрикантові подвійний рахунок виставиш або зцупиш пару зайвих дощечок у Дрейсігера в будинку темненької ночі.

Віганд (обертається до нього плечима). Ет, говори, з ким хочеш, а я з тобою не став. (Раптом знов.) Брехуп!

Г о р п і г. Мертвяцький тесля!

Віганд (до інших). Він вміє на худобу чаклувати.

Г о р н і г. Гляди лишень, щоб я на тебе не начаклу-вав.

Віганд зблід.

Вельцелева (виходила з хати, тепер принесла каву подорожньому). Може б, я вам занесла каву у ту кімнату?

Подорожній. Що вам біг дав? (Кидає закоханий погляд на Ганну.) Тут я сидітиму, поки не вмру.

Молодий лісничий і селянин (увіходять. Лісничий з батогом). Добридень! (Стали перед шинквасом.)

Селянин. Дві чарочки тієї.

Вельцель. Здорові будьте обидва. (Наливає їм.)

Обоє чаркуються, п’ють і становлять чарки.

Подорожній. А що, пане лісничий, добре прохо-дились?

Лісничий. Нічого. Від самого Штейнзейфердорфа. 1-й і 2-й ткачі ввіходять і сідають до Анзорге, Бавмерта і Горніга.

Подорожній. Вибачайте, чи ви лісничий у графа Гохгейма?

Лісничий. Ні, у графа Кейля.

Подорожній. Так-так, я власпе хотів сказати. Тут недовго помилитись, стільки тут графів, баронів та всякого панства. Треба несвітської пам’яті. Чого со ви з сокирою, пане лісничий?

Лісничий. То я відібрав її у злодія.

Старий Бавмерт. Наші пани занадто вже на-падаються за яких там пару полінець.

Подорожній. Ну, вибачайте, воно теж пе випадає, щоб кожне собі хапало.

Старий Бавмерт. Не у гпів вам будь сказапо, тут у нас так, як і скрізь, малі злодії проти великих по встоять; є тут такі, що великий торг дровами провадять та й багатіють з краденого дерева. Л нехай-no тільки який убогий ткач...

1-й старий ткач (перебивав Бавмерта). Ми боїмось і прутика зачепити, а проте пани до нас найгірше чіпляються, просто деруть шкуру, мов з того щупака, через голову. І чинш їм плати, і цехове, і років-щину давай, та ще й бігай цілі гони даремне та, рад не рад, панщину відробляй.

Анзорге. Оце ж воно так: що тільки пам фабрикант цілого лишить, то пан дідич до решти з кишені витягне.

2-й старий ткач (сів при сусідньому столі). Я сам так казав вельможному: «Прошу панської ласки не гніватись, ясний пане графе, а я таки гадаю, що сього року я стільки панщини відробити ніяк не здолію. Я б нічого не казав. Нащо б мені теє? Але ж пап мені вибачать, бо мені вода геть усе зруйнувала. Що там було трошки того поля, все чисто пойняла. Я мушу день і ніч робити, аби якось прожити. Така пригода... Ой, людоньки мої, людоньки!» Отак я стояв та тільки руки ламав. Свята землиця з водою плила з гори та просто до моєї хати; а моє насіння, зернятка мої хороші та дорогі!.. Господи Сусе! Отак я все на ту хмару витріщався та цілісінький тиждень сльозами ридав, аж мені вже дороги не видко стало... А потім мусив 80 важенних хур землі знову на гору звезти.

Селянин (гостро). Ви вже прибіднились занадто. Що бог дає, те ми всі мусимо приймати. А як вам що не добре, то хто ж винен, як не ви сами? Як вам добре велося, то ви що тоді робили? Все пропили, прогайнували. Були б ви тоді що приховали, от би й здався гріш при лихій годині, от би й не треба було прядива та дерева красти.

1-й молодий ткач (з товаришами гукає з-за ванькира). Мужик мужиком, хоч би й по-панськи спав!

1-й старий ткач. Тепер так повелося: мужик з паном одну руку тягнуть. Хоче собі ткач хату найняти, мужик каже: дам тобі хижку, мешкай, коли хочеш, плати мені добре комірне та ще поможи в косовицю та в жнива, а не хочеш, то йди на штири вітри. Ткач до другого, а той такий самий.

Бавмерт (сердито). Ми, як горох при дорозі — хто не хоче, вскубне.

Селянин (запалившись). Ой ви, голото чортова! І пащо б ви нам здалися? Чи ви тямите плуга в землю встромити? Чи ви судні хоч борозну рівно прогнати або снопки на воза скласти? Ви тільки знаєте байдики бити та в жінки під боком лежати. Ото-то вже робітники нам знайшлися! То-то вже з вас комусь користь! (Тим часом платить і виходить.)

Лісничий за ним, сміючись. Вельцель, тесля і Вельцелева жінка реготять. Подорожній всміхається. Як сміх перестав, настала

тиша.

Г о р н і г. Отакий мужик то геть як бугай... Так начеб хто не знав, які тута злидні. От хоч би й там по селах, на горі. Чого хоч тільки там не надивишся. По четверо, по п’ятеро на однім кулі соломи лежать, та голісінькі.

Подорожній (лагідним, наставничим тоном). Вибачайте, чоловіче добрий. Про голод в горах люди далеко не однакової думки, і якщо ви вмієте читати...

Г о р н і г. Овва! Я читаю з книжки не згірше від вас. Не журіться, я вже знаю, я вже досить попоходив між людьми. Як отак сорок літ на спині оце шмаття попоносиш, то вже либонь таки дещо знатимеш, ой, знатимеш! От хоч би з Фуллерами що було? Діти разом з гусьми по сусідських смітниках греблися. Вся сім’я вимерла — всі голі — на долівці в хаті. Стерво їли з голоду, з жаху. Люди тут гинули з голоду сотнями, тисячами.

Подорожній. Коли ви вмієте читати, то мусите знати, що уряд казав найпевніші відомості зібрати і що...

Г о р н і г. Знаємо вже, знаємо: от прийде такий собі панок від уряду, що вже все наперед знає, так наче він