Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Або, немов гадюку вбить. Не хочеш жить? Іди тихенько, Але скажи: навіщо крик? Тут краще вже об жопу жопу, Або притримать свій язик. О, Боже мій, скажи мені, Нащо послав мені ці муки, Ну як же можна далі жить, Як де не підеш – скрізь ці суки! І дивлячись на це усе, Ну як ти тут не скажеш: бляха!? А на городі мак цвіте, Ото і вся моя розвага. 1.8.2010 р. СМЕРТЬ Ніхто її не жде, не просить, Вона сама до всіх приходить? 7.8.2003 р. ВІЧНА НАСОЛОДА Бог дав таке жінкам багатство, Що не сказать, не описать, І ми готові хоч на рабство, Тільки б хоч пальчиком… дістать. Й за мить тієї насолоди Готові вічно їм служить, І всі найкращі нагороди За ту їх службу – їм вручить. 12.8.2010 р. ПУСТУШКА – ДУРНУШКА Нехай сміються з мене люди Й на мене кажуть «дурачок», А я любив й любити буду Усіх веселих жіночок. Нехай сміються з мене люди І кажуть, ніби «дурачок», А я б за їх оті пустушки Віддав би дачу і свисток. І хоч життя – суцільні муки, Та муки – то у рай стрибок. Отож й скажіть, чи є щось краще В житті від звабливих жінок? 26.2.1995 р. НЕ ВІРЮ В СМЕРТЬ! Не вірю в смерть, хоч знаю: поруч Вона завжди з косою йде! І вже не підете ви в гори, Як вам дорогу перейде. Не вірю в смерть, бо вірю в вічність, А вічність наша – в доброті, В наших ділах, в коханні, в честі, Бо там, де честь, – живуть святі. Я буду жить в ділах, в коханні, Бо той, хто творить всім добро, Той буде жить, як лев в саванні, Й його обходитиме зло. 22.8.1989 р. ЛЮБОВ І РОЗУМ Любов і дружба поруч йдуть, Бо в них один життєвий путь, Бо там, де дружба, там – порядок, Там можна жить і без оглядок. 24.9.1975 р. ЯК МЕНЕ ТИ МАНИЛА У ГОРИ Я зустрів тебе в полі, де пташки Щебетали весь день у житах, Як зривала ти білі ромашки І ловила квітчастих комах. Як очима ловила ти зорі Ясні-ясні далеких світів, Як мене ти манила у гори, Аби там поцілунком зігрів. Як очима хапала ти зорі, Ну а я заглядав у твої, Як хотів я тебе цілувати, Та соромивсь сказать це тобі. 20.8.1973 р. НАД СТАВОМ Над ставом верби похилились Й пишаються собою, На чисте плесо задивились Й шепочуться з водою. А води срібні, ніби ртуть, Їй кіски гладять хвилями, А над ставком віки пливуть Дощами й заметілями. Тихенько понад смутком хат Зірки виходять з ночі, А десь в цю мить хтось не на жарт Шукає милі очі – Ті, що ясніші від зірок, Бо в них така принада, Що не відійдеш ні на крок Будь навіть там торнадо. 30.4.1983 р. ЯК РОДИЛАСЯ ДЛЯ ВСІХ Коли до тебе мчався, мила, Мені здавалось, що летів, Що аж сирени в серці вили, Щоб інший хтось не перестрів. Та як я лише не старався, А прибігав пізніше всіх, Чи наді мною хтось сміявся, Чи хтось хотів позбавить втіх? І хоч любив тебе, як свято, І хоч до тебе вічно біг, Та жінка стать не може святом,