Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Бо їй у першому ще раунді Повідбивали печінки. 23.41998 р. Я НЕ ОСУДЖУЮ КОХАННЯ Ти жінка мудра, як гадюка, Підступна, як хитрющий лис, Але мені чомусь здавалось, Що це було давно колись. Твоєю чемністю пишався, А гострим розумом гордивсь, Й на тебе, ніби на графиню, Завжди я з жадністю дививсь. Але пройшли часи і роки, І ось, як знов, тебе зустрів, Й коли побачив, то злякався, Мов хтось мене ціпком огрів. Ти потягнулась до горілки, Немов собака до лайна, І всі тебе могли… в три дірки, Хто мав хоч пляшечку вина. Я не осуджую кохання, /Від нього ще ніхто не втік/, Та напиватись до блювання Не всякий зможе й чоловік! О, ти прости мене, Ірино, – «Дворянська голубая кров», Але як в блуд іде людина – Прощай надія і любов! І хай про це не забувають, Хто хоче ніжного життя, Бо щастя з кожним днем зникає, Як пропивають почуття. Нехай цей вірш жінкам не в докір, Хто має право їх судить? Але чинить ті мають опір Усім, хто йде горілку пить. Цей вірш не буде до вподоби,- Я знаю, багатьом жінкам, Але для мене, слава Богу, Жінка – то свято, то як храм, Тому й не можу допустити, Щоб хтось його паплюжив там. 7.10.1998 р. ГРАЙ, ГАРМОШКА! Хай говорять, ти – диявол, Хай на тебе кажуть «чорт». Я люблю тебе одначе Хоч піду і на аборт. Як душа бажає щастя, Ну, а мій, як лист, тремтить... Сам не може вже нічого І не хоче відпустить. Грай, гармошко! Вшквар такої – Щоб аж Місяць дибки став! Хто не звабив молодої, Що, скажіть, в житті той знав? Ану, діду, гайда спати, А хто перший в гай прийде, Буду нічку чарувати Поки Сонечко зійде. Грай, гармошко, грай такої, Щоб аж Місяць дибки став! Хто не звабив молодої, Що, скажіть, в житті той знав? 13.9.1973 р. НЕ ЧЕКАЙТЕ Ти поглянь на себе збоку, Відійди і подивись, Сам ти ніби і нівроку, Все ж не той, що був колись. Цим мене якраз й дратуєш, А тому тебе й не жаль, Що нікого ти не чуєш, Як в штанах з’являлась сталь. В чомусь ти правий, можливо, Та не вірю в ідеал, Бо не все те, що красиве, Можна брати на вокзал. Не чекати, друже, треба, Не кричати й не стогнать, Й не просити того в неба, Що і сам ти можеш взять. 28.10.1972 р. НІЧ ПРОЩАННЯ Завтра потягом ти будеш мчатись У свої невеселі краї, Й знаю, будеш йому посміхатись Так же само, як вчора мені. Та про те навіть думать не хочу, Мені досить і того в гаю, Як зі мною ходила купатись І шептала на вухо: – Люблю. Як на хвиленьках зорі гойдалися Й озирались то тут, а то там, І дивились, як ми цілувалися, Й посміхалися весело нам. А навколо віки просипалися, Хоч здавалось, що все ніби спить, Ну а ми третю ніч вже прощалися, Мов, до ранку лишалося жить. І хоч кажуть жінки, мов, фрігідні, Та не вірте в холодну любов, Бо якби були й справді холодні, Чи ж гукали б нас в гай знову й знов?! 11.9.1973 р. УЯВЛЯЮ Уявляю, якби в полі Стали птахи всі співать, Щоб до серця твого, мила, Зміг