Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

картать, І якщо насправді ти Анфіса, То повинна ніжить і кохать. Дуже в нас всі правильні й культурні, Що аж нудить від отих всіх знань, І хоч в нас говорять, що всі файні, Тільки інших я переконань. Що мені від того, що ти файна І що в тебе світленьке лице, Якщо ти від роду є вульгарна, Хоч від тебе й вогником пече. 19.5.1976 р. ХОЧ ДЛЯ ГОДИТЬСЯ Ой, ви, люди-начальники, Прийде така днина, Що й на вас холодним блиском Гляне домовина. Не любіть живих, Бог з вами, Що варта людина? Тож, хоч вивісьте портрета, Як помре людина. Проявіть хоч в день останній Ви належну шану, Він же все-таки трудився На твою державу. 15.12.1976 р. ЩО ВОНО ЗА СИСТЕМА? Був начальником, то мучив Всіх рабів до згину, А як вигнали, дивіться, Вже і сам гне спину. 30.11.1976 р. НЕДОСЯЖНІ МРІЇ Я найбільше пам’ятаю Ті дитячі роки, Коли пас корів на лузі І робив уроки, Як у житі не змовкали Цвіркуни до ранку, Як мені співала мати Кожну ніч співанку. В ті з дивацтвом юні роки Я сягав в Майбутнє, Яке було недосяжне, Зараз незабутнє. Та, проте, та недосяжність, Як колись дивацтво, Зникли з пам’яті моєї І пішли у вічність. Зараз я досяг вершини І те, «недосяжне»: І дружину маю, й дачу, І життя «прекрасне». Та, проте, ночами мрію Я про сінокоси, Про тумани, сріблом ткані, Та про світлі роси, Про ті сонечка-бусинки Що з травиці грали, Де мережива по полю Корови писали. Хочу я, як у дитинстві, Взять кілок дубовий І погнати з пацанами Пастися корову. 17.5.1976 р. Я НЕ ЦАР Я не цар й не Рішельє, А беру в тих, хто дає. 14.12.1998 р. В РИТМІ КОХАННЯ Я спіймав за погляд Миленьку дівчину І повів за погляд Я її в ліщину. Поки вів очима, То роздяг дівчину, Й ось уже цілую Шию їй і спину. Сонце все сильніше Припікає з неба, А вона впирається Ще й кричить: – Не треба! Мерехтіло небо В нас над головою, Як вона нарешті Рушила зі мною. Маком загорілася І моя чаклунка, Що і сам прохати вже Став я порятунку. З нами щось творилося Дивне і шалене, Десь дівався розум В милої і в мене. І дівоче тіло Обпекло вже очі О, Могутнє Сонце, Як тебе я хочу! Ось тепло побігло, Сам я вже, як міна, Цілував я груди їй І її коліна. 22.10.1976 р. СПОГАДИ Притулився ліс до поля, Де шепталися жита, Пролітає білим птахом Все у спогадах життя. 13.8.2001 р. НА ІВАНА КУПАЛА Ти зносила красу без мене, А казала, що любиш мене, Хтось водив тебе в жито зелене Й не чекав, поки зрілість прийде. Ти втікала від себе, кохана, Та від себе ніхто ще не втік, Бо ніхто, як берізка дозріє, Не зупинить березовий сік. Квітували волошки у житі, Всіх манили нас в піжмурки