Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
не сумна й листів закоханих не пише до Володимира вона.

їй ясно стало, що кохання не для поета, як для всіх.

І затуманили востаннє зіниці сльози. Так. Вона,

як і поет. І їй не треба інтимних хвиль, коли все небо в крові повстань, і дні — війна... На те і вчителька вона.

Здорові будьте, Володимир!

(Сюди до рими: “Воле, дим ер”...)

Тепер я знаю, що робить,

щоб стать, як сонце, як блакить.

Сумніви згинули важкі, відчула я, що у новому ті душі зоряні, які мене так ваблять і чарують.

Бо знаю вже, куди іду я у днів потоці огняному.

А сум і розпач — це утома.

І винні в цім не наші дні,

а наші нерви! Мій поете, нехай побила я штиблети, нехай я боса і в кімнаті тортурний холод, — злидні кляті

ми переборем, проженем, з землі ми зробимо Едем.

Хай буде кожний як титан!

Нам треба сили, сили, сили!

Мене селяни полюбили, і полюбила я селян.

Нехай я вийшла із міщан, але на них іду війною!

Не одспівали сурми бою, я не спізнилась... Навпаки, мені так раді бідаки.

Бо слово зле “інтелігент”, —

тепер на дні нові патент.

Ми йдемо до юного, нового!

І можуть бути в тумані лиш ті, що в радісному дні

не бачать світлого нічого й розводять паніку між нас у цей відповідальний час.

Ми йдем, ми дійдем до мети.

Це так, як двічі два — чотири.

Хай будуть всі залізні, щирі, як ваші вірші і листи!

Живуть хай сила і краса!

Нема шляхів людині-звірю!

Я в наші дні залізно вірю і їм молюсь... А гній і леп нам допоможе змити неп.

Я чула, ви нещодавно хотіли вбить себе... Вино, жінки й нечулі цьому винні та ті, що в латаній свитині

старцюють в місті... Це біда.

Але все пройде, як вода.

Я чула скрізь: і тут, і там, як люблять вас, як вірять вам.

Нехай же розпачу у вас не буде! Так говорить клас.

А ви є син його, Володю,

ви ж двадцять літ росли в заводі!

Ах, не писать це вам мені!

Та хай почують “ближні й дальні”, яка страшна відповідальність поетом буть у наші дні!

1928-1929

НІЧ

Кажуть, приїде Махно. Довго я думав про це... Місяць у темне вікно синім дивився мерцем. Довго заснуть я не міг, снилися знову фронти, і на безмежжі доріг — ти.

Ми на безмежжі доріг, серця удари, як ток... Сльози на віях твоїх, теплий платок.

Скільки пролинуло літ!.. Знову привидівся той, що для чекістів — бандит, і для бандитів — герой. Знов випливає із мли грізне обличчя рябе, як у кущі повели хлопці тебе.

Вітру тоді не було, тільки здригнула трава, як у кохане чоло вгрузла

шаблюка

крива... Скільки я років і гін серцем і зором беру...

З прапором чорним загін ми наздогнали в яру. Місяць дивився сумний, плакав за вербами дзвін... Довго рубались вони і полягли як один.

Тьму протинали огні, тьма захлиналась од ран... Тільки на чорнім коні втік отаман.

В полі шляхом золотим, там, де могили кругом, довго я гнався за ним і наздогнав над Дністром. Капало срібло в лозу, скеля мовчала стрімка. Тільки далеко внизу чорно шуміла ріка...

Скільки в минулому тем, пісню щоб скласти дзвінку... Збив я бандитів з конем в чорну холодну ріку.

Тиша текла з вишини, і крізь ранковий туман місяць дивився сумний, як потопав отаман.

Хвилі мотивами туг мчали у тьми океан.

Вірний не зрадив мій друг — чорний наган.

Все пролетіло давно, наче в безодню дзвінку.

Десь у Парижі Махно згадує смертну ріку.

Хай же балада оця місяцем тихим сія.

Я — не Сосюра, а вся вільна Вкраїна моя.

Сниться тонкий силует, шабля, що вгрузла в чоло... Видумать може поет те, чого з ним не було.

[192,У]

ДЕНЬ МІСТА

Вулиці, як завжди: службовці поспішають на працю, кружляють блискучі двері установ, і на циферблаті байдужі вказівки

мовчки одмірюють час.

Проходять червоноармійці, грає фанфарами сонце, візників переганяють автомобілі, шумлять потоки людей, і міліціонери керують рухом.

Куди поспішають вони всі: мрійні й заклопотані, розчаровані

й повні надій, багаті й бідні, злочинці й герої, туберкульозні й сифілітики, і що їм треба на вулицях великого міста?

А в будинках:

за кожним вікном своє життя, свої драми й радощі: миряться й розходяться закохані, кричать і сваряться діти, з вікон виглядають бліді жінки і шукають на вулицях своїх коханців, по чудових килимах і брудних підлогах човгають різні ноги і різна у них хода...

За смутними й веселими вікнами живуть різні люди, і кожний думає,

що він центр усього, і кожний хоче кращого.

Про що думають вони всі?

Про революцію на сході, про

Дніпрельстан

і індустріалізацію, про незакінчені романи й будівлі, про ґешефти й невдалі спекуляції, про те, що дітям нема їсти, про вбрання й рожеві ноги коханок...

Ах, хіба мало про що думають люди за смутними й веселими вікнами в розкішних будинках і холодних підвалах великого міста?..

День летить, і в’януть кольори, обсипаються каштани по боках пішоходів. Люди за зеленими столами в м’яких кріслах

підписують останні папірці, віддають

останні розпорядження

і йдуть додому...

В цей час

вулиці нагадують жили робітника, ресторани й цилюрні повні людей, нескінчимі черги стоять біля автобусних і

трамвайних зупинок, безпритульні виривають у самотніх жінок

ридикюлі,

й газетарям і міліціонерам багато роботи. Обсипаються каштани по боках пішоходів, в’януть кольори, й наближається вечір.

Вечір приглушує згуки й голоси, і жовте світло ліхтарів заливає панелі...

У скверах і арках гуляють закохані червоноармійці й наймички, в пивних і кіні повно людей, світла й музики, хвилюються біля реклам черги, нема дощу,

а від ринвів пивних течуть на панелі

струмки...

Зайвий місяць пливе над янтарним вечірнім

містом,

і ярко пролітають трамваї...

Шумлять і вирують вулиці, зараз вони нагадують золоті кварцеві жили. Нахабно горять очі піжонів і проституток, і чорні вказівки мовчки одмірюють час на золотих циферблатах.

Шумить і вирує вечірнє місто.

Наближається ніч, вона глибока й зоряна.

Блистять огні цигарок і очей, огні зор пропливають над містом, і смутно світить зайвий місяць.

З театрів і кіна роз’їздяться і розходяться

люди,

як жили стомленої людини, востаннє надимаються вулиці,

потім:

гаснуть реклами кіна, зачиняються магазини, ще трохи світять двері пивних і жовті вікна будинків, потім і вони закривають очі.

І

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: