Том 9 - Леся Українка

буває, укладаються і дійсно наукові видання (див. передмову В. Гнатюка до XVII тому Етнографічного збірника Наук, товариства імені Шевченка у Львові, стор. VIII). Проте якби хто хотів зужиткувати збірник як матеріал до фонетики, можу дати тільки таку вказівку: коли трапляється фонема, яка різниться від загальнолітературної, то можна бути певному, що вона перенесена з автентичного людового виконання, але як стоїть загальнолітературна форма, то це не свідчить, що в автентичнім виконанні не було фонетичної місцевої одміни. БАЛАДИ

Ой заїхав козак та й з Україноньки, одмовив дівчину та й од родиноньки. (2)

— Ой поїдь, дівчино, ой поїдь із нами, ліпше ж тобі буде, як у твеї мами. (2)

У мами ходила в подраній свитині,

в нас будеш ходити в чорній кармазині. (2) Ой дурна дівчина, дурна послухала, сіла з козаченьком, сіла, поїхала. (2)

Ой завіз дівчину під густий лісочок:

— Ой скидай, дівчино, з голови віночок! (2) Ой плаче дівчина, плаче-умліває,

з головки віночок, з головки скидає. (2)

Ой завіз дівчину на жовті пісочки.

— Ой скидай, дівко, з головки биндочки! (2)

Ой плаче дівчина, плаче-умліває, з головки биндочки, з головки скидає. (2)

Ой узяв дівчину під білії боки

та й кинув дівчину у Дунай глибокий. (2)

Ой плаче дівчина, плаче-умліває, за берег ручками, за берег хватає. (2)

Ой то козаченько шабельку виймає та й по лікоть ручки дівчині втинає. (2)

Як забачив братик з високого муру, спустився до сестри на шовковім шнуру. (2)

Ой десь ти, сестро, розкоші не мала, що ти гайдамаці на підмогу стала! (2)

— Ой мала ж бо я розкоші доволі, тільки ж я не знала, що то в світі горе! (2)

Дуже близький, але повніший і консеквентніший польський варіант у Gloger’a. Piesni ludu. Krakow, 1892, № 102, стор. 212. Мелодія там банальна і не подібна до цієї, розмір — 3Д. Цезар Нейман в Zbiorze wiadomosci do antro-pologii krajowej, t. VIII, на стор. 174, дав коротеньку розвідку про цю баладу, де через польські і чеські варіанти проводить її до зв’язку з бретонською легендою о Синій Бороді. Обширний перегляд варіантів укр., білоруських і польських у Довнар-Запольського, Песни пинчуков, під № 555 і додаток III, № 22. Мелодій, подібних до поданої тут, мені ніде в друку не трапилося; в моїх рукописних матеріалах є дуже близький варіант її з Радомиського пов., Київської губ. Той варіант має сталу збільшену секунду с — dis (обсяг ex—fis2) і ще більш, ніж цей, розходиться з характером польської людової мелодії, що в зв’язку з незвичайною літературною близькістю до польської балади становить інтересну загадку.

95

Ой оженився, та й одружився, та й узяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови, не до чорних брів, не до вірних слів.

Ой купив корабель та за триста рубель, та за триста рубель ще й з полтиною,

та за триста рубель ще й з полтиною, посадив милу ще й з дитиною.

— Чей пливи, мила, та й негідниця, ти в мене була неробітниця!

Чей хвиля іде,— корабель пливе, а мила сидить, як свіча горить.

А мила сидить, як свіча горить, а дитиночка — як та зірочка.

— Ой вернись, мила, голубко сива, ти ж мені, мила, вже й до любови.

І до любови, і до розмови, і до чорних брів, і до вірних слів.

— Не вернусь, милий, голубе сивий, ой бив ти мене та й нагайкою.

Ой бив ти мене та й нагайкою, ой щоб я була та й хазяйкою.

Ой бив ти мене та й дубиною, ой щоб я була господинею.

Ой було тіло, як папір, біле, а тепер воно та й почорніло.

Мелодії з близькою ритмічною будовою: Лисеико, І, № 2. Кілька варіантів тексту у Грінченка, III, під № 638; там показані паралелі і інших видань; з упущених зазначу: Rokossowska. Wesele і piesni ludu ruskiego ze wsi Jur-kowszczyzny w powiecie Zwiahelskim na Wohiniu. Zb. wia-dom., VII, st. 200. Пізніше опублікований вар.: Яворниць-кий, № 335 і 336.

Мати сина на гвалт оженила, невістоньки та й і не злюбила. (2)

— Піди, сину, на ярмарок пішки, купи, сину, дротянії віжки. (2)

Купи, сину, дротянії віжки, зв’яжи милій і руки, і ніжки. (2)

Купи, сину, нагайку-дротянку та бий жінку з вечора до ранку. (2)

Опівночі комора дзвеніла, а вдосвіта вже мила зомліла. (2)

Пішов милий дати неньці знати: лежить мати посеред кімнати. (2)

— Мати, мати, пораднице в хаті, порадила, як милу скарати, (2)

порадила, як милу скарати, тепер порадь, як її сховати. (2)

— Зірви, сину, в коморі підлогу, сховай, сховай любую розмову. (2)

— Я не буду підлоги зривати, я не буду милої ховати. (2)

Я не буду милої ховати, тільки піду дам до пана знати. (2)

— Пане, пане, зробилась причина: вмерла жінка, зосталась дитина. (2)

Скажи, пане, рученьки зв’язати, забив жінку — треба одвічати. (2)

Інші мелодії: збірник Балліної, № 20; Kolberg. Piesni ludu z Podola Rosyjskiego.— Zb. wiad., XII, № 12; Лисенко, VII, № 4; Іван Колесса, ст. 302, № 11. Парал. тексти без нот: Чуб, V, № 325, ст. 727-734, № 815, ст. 42-6; Гільтебрандт, LXXXI, Кобринського пов.; Kolberg. Chelm-skie, II, № 8; Яворницький, № 427—429; Бессараба. Мат. для етногр. Херс. губ., № 347 і 397; Гнєдич, № 562, 567 і 581.

Ой у полю, полю береза стояла, 42йа на тій березі зозуля кувала. (2)

Ой то ж не зозуля,— то рідна мати виряджає сина та й у солдати. (2)

> Ой поїхав син та й у дорогу, зоставив невістку з матір’ю в дому. (2)

Йа мати невістки та й не злюбила, посилає її та й од себе пріч, (2)

посилає її та й од себе пріч, в поле брати льону у темную ніч. (2)

— Ой іди, невістко, в поле брать льону, не вибереш льону — не йди додому. (2)

Не вибереш льону — не йди додому, гей, а стань у полі